причины войны

Долго думал оформить мыслю в пост, или нет. В итоге решил, шо таки да - оформить - все-таки у нас тут курилка-обсуждалка, и посмотреть на мыслю с разных ракурсов - зело пользительно.

В общем-то суть довольно проста: на носу у нас выборы, и народ твердо стоит на позиции "все пидарасы". Есть небольшой фан-клуб у каждой полит. силы, однако явных лидеров я не особо вижу. Так вот, как я ни посмотрю на ситуацию - она выходит хуевая что в профиль, что анфас - рассудите сами.

1. В случае равномерного распределения голосов (гипотетического), мы получим адову солянку партий и личностей, которые хуй между собой договорятся.

2. По скольку они не договорятся, начнется перетягивание одеяла. А самый эффективный метод у нас традиционно - поливание власти говном. Что еще хуже - поливать говно и растить народное недовольство они будут не конструктивно (типа вот здеся вы, Петр Алексеевич, каку сделали - исправьте. будьте любезны). Нет, будут нагнетать что-то простое и доходчивое типа фабрики в Липецке.

3. Из-за утраты общественной поддержки (ее остатков) и постоянного разброда и шатания в политикуме, по пиздей пойдет все, что может пойти - экономика, армия, полиция, реформы. В лучше случае мы получим лебедя рака и щуку в одной упряжи, и воз будет "там" до следующих выборов.

4. Из-за окончательного провала реформ, запад сведет поддержку к необходимому минимуму - что бы, вроде, и страна не рухнула, и РФ ничего не отжала.

Картинка не очень. Совсем уж в дрожь меня бросает при мысли о возвращении какого-то из прошлых политиков - особенно г-жи с косой. Ее бигборды (про тарифы и контрактную армию) как бы намекают: "я просто хочу порулить - и похуй какой ценой". Порох - хотя бы с бигбордов - говорит о спасении и сохранении страны, а не тарифов.

Усугубляет положение упорное нежелание АП вести идалог с обществом. Нам втюхивают отмазки, не объясняя шагов (например, как с правками к конституции), даже когда они - хоть и неприятны - но необходимы и выгодны с точки зрения стратегии, а не сиюминутной тактики.

Как итог, получает неприятная картина: власть теряет позиции в основном из-за нежелания коммуницировать, демагоги набирают популярность на фоне отсутствия очевидных реформ, или вовсе их саботажа (еще более очевидного в случае с ГПУ). И по итогам выборов нас может ждать очень печальный расклад, когда власть окажется парализована, как полтора года назад после майдана. Вроде. есть все министры, а нихуя не работает.

Что делать - для себя я понимаю. Прежде всего - идти голосовать. Второй вопрос "за кого" - неоднозначен. С одной стороны есть однозначно интересные проекты типа "Народного контроля" - хотя там непонятно кто  откуда кого и как, но и говна особого найти я не смог. С другой - сейчас очень важно, что бы все рычаги и баллнсы, которые выстраивали в АП сохранились и работали - еще полгода паралича власти - я боюсь - обернутся необратимой (пардон за каламбур) катастрофой.

Собственно, интересно бы услышать ваше мнение.

Крымнаш. Или крушение ватных мечтаний.

Россияне, сограждане, как в вашей семье переживают войну с Украиной?

Лично у меня сейчас полный пиздец. Пишу после срача дома. Практически все, с кем я близко общался на протяжении последних 10+ лет, будь то семья или друзья, поддерживают войну и развязавших её бандитов. Кто-то понимает, что есть пропаганда, что она используется с целью оправдать войну и призвать на неё побольше дурачков, но верит, что делается это всё в интересах России и россиян. (При этом клюёт на ту же пропаганду о русофобии и планах нас захватить с последующим выкачиванием из нас ресурсов.) Кто-то верит, что "мы"( видимо, "я и Путин"), ничего плохого в Украине не делаем. Что "хохлы сами себя бомбят", что "мы" вообще "защищаемся". (Очередная "оборонительная" война, получается. По традиции, мы же войны не развязываем.) "Наши" не такие, "мы" не можем стрелять по детям и мирным людям! "Мы" же русские! "Мы" лучше всех!" (Ага, и нацисты, конечно, после такого в Украине)

Путинская пропаганда намертво вросла в то, что мы называем национальным самосознанием. Она, словно паразит, влезла ему под кожу, после чего, год за годом, укоренялась всё глубже. Чтобы, когда Путин начнёт очередную войну, люди верили, что войну эту начинают они. Что они находятся на стороне "россиян", как и Путин. А все санкции против Путина, олигархов в его окружении и России - лично против нас, потому что нас ненавидят и боятся.("А значит уважают!") Теперь в системе "Путин - это Россия!" появилась новая веха развития. "Путин - это россияне!", т.е. мы с тобой. А мы стрелять по мирным людям не станем! Значит врут западные злые языки! Наше телевидение врать не станет! Оно же НАШЕ! И вообще, "почему ты встаёшь на сторону чужих, а не своих?!".

В общем, ситуация очень тяжёлая. Я разрываюсь между желанием сбежать как можно дальше и нежеланием оставлять семью, какой бы конченой она не была. (На друзей уже забил, как бы больно оно ни было.) Не хочу слышать их поддакивания пропагандистам, видеть, как они идут голосовать за Путина. Хочу забыть о них и не вспоминать! Но если в теории я сбегу, они останутся в пиздецовой ситуации. А я не хочу, чтобы они страдали. Не хочу, чтобы они голодали. И чтобы сталкивались с бухим ментом за рулём, после дтп с которым виноватыми стали бы они, я тоже не хочу. Но переубедить их невозможно. Эти люди скорее поверят очередной финансовой пирамиде или РПЦ, нежели примут, что какие-то там расследования, кадры обстрелов, слова очевидцев в интернетах - правда. Да и что там вообще могут правду говорить.

Я не знаю как жить эту жизнь дальше. Как смотреть в глаза тем, кто готов обречь миллионы людей на ужасы войны, лишь бы не признавать что "мы" злодеи? Если в 2014 году старый гнилой пидорас перессорил сотни тысяч родственников между Россией и Украиной, то в 2022 он перессорил десятки миллионов россиян. Не знаю о каком единстве можно говорить в подобной ситуации. И уж тем более о наращивании оппозиционной массы с отбиванием страны.


Если вам это знакомо, опишите свои мысли. Лично у меня сейчас на уме вертится [роскомнадзор], но по вышеописанным причинам отказаться от семьи я не могу. Знаю, что нужно делать то, что в моих силах, дабы улучшить положение хоть немного. Что не бывает идеальных решений, избавляющих от всех проблем. Но не могу сосредоточиться и начать это что-то, когда каждый день слышу пропагандонов из телека.


p.s. Пока писал, отклеился Реактор. Вернее, перестал спасать Тор. Сейчас подрубил впн, который в одиночку работает, но в связке с Тором нет.

Есть предложение немного погодить с крайними мерами, там все же есть свои.

"Не милый ты путаешь. Мы Дончане!!! А донецкие это бандиты. Это разные вещи."

Нічого не змінилось? Чи усе змінилось?

20.02.2015
Тамара Злобіна

19 лютого 2015-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.

Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.

Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.

Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.

З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.

"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.

Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.

У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.

Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").

"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".

Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.

Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…

Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).

Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!

А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".

Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?

Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.

Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.

Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.

Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".

Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".

Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.

Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.

Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.

"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".

Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук. 

Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.

http://life.pravda.com.ua/columns/2015/02/20/189699/

Меняйте себя и свое окружение в лучшую сторону

Как уложить у себя в голове новую картину мира?

А когда у нас такое будет?..

Пока всё выглядит логично: 

1. Россия не нападала на Украину, но Украина обязательно должна перестать защищаться. 

2. Специальная операция — это не война, а вот экономические санкции — это война. 

3. Война началась для того чтобы не началась война. 

4. Призывников не отправляли в Украину, но некоторые из них там умерли. 

5. Роддом разбомбили, потому что там сидели нацисты, переодетые беременными женщинами, но его всё равно не бомбили. 

6. Специальная операция проходит по плану, войска не встречают сопротивления, но за 20 дней получилось только захватить Херсон и окружить Мариуполь. 

7. Все украинские самолёты были уничтожены ракетами на аэродромах. Но спустя 2 недели Украина подло бомбила Беларусь. 

8. Желать смерти украинцам можно по российскому ТВ, но желать смерти российским оккупантам в Фейсбук — это экстремизм. 

9. Российские войска воюют не с мирными жителями, а с нацистами. Всеми 40 миллионами нацистов. 

Все это легко умещается и существует в головах в России.

Помогите утопить канал ХНР (Херсонской Народной Республики)

"Хорошим русским" посвящается