причины войны

Нічого не змінилось? Чи усе змінилось?

20.02.2015
Тамара Злобіна

19 лютого 2015-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.

Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.

Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.

Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.

З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.

"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.

Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.

У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.

Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").

"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".

Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.

Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…

Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).

Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!

А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".

Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?

Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.

Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.

Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.

Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".

Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".

Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.

Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.

Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.

"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".

Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук. 

Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.

http://life.pravda.com.ua/columns/2015/02/20/189699/

Меняйте себя и свое окружение в лучшую сторону

А когда у нас такое будет?..

Пока всё выглядит логично: 

1. Россия не нападала на Украину, но Украина обязательно должна перестать защищаться. 

2. Специальная операция — это не война, а вот экономические санкции — это война. 

3. Война началась для того чтобы не началась война. 

4. Призывников не отправляли в Украину, но некоторые из них там умерли. 

5. Роддом разбомбили, потому что там сидели нацисты, переодетые беременными женщинами, но его всё равно не бомбили. 

6. Специальная операция проходит по плану, войска не встречают сопротивления, но за 20 дней получилось только захватить Херсон и окружить Мариуполь. 

7. Все украинские самолёты были уничтожены ракетами на аэродромах. Но спустя 2 недели Украина подло бомбила Беларусь. 

8. Желать смерти украинцам можно по российскому ТВ, но желать смерти российским оккупантам в Фейсбук — это экстремизм. 

9. Российские войска воюют не с мирными жителями, а с нацистами. Всеми 40 миллионами нацистов. 

Все это легко умещается и существует в головах в России.

Помогите утопить канал ХНР (Херсонской Народной Республики)

"Хорошим русским" посвящается

71% россиян испытывает гордость из-за войны с Украиной

Почти три четверти населения России поддерживают войну с Украиной, испытывая такие позитивные эмоции, как гордость, радость, уважение, доверие и надежду. Об этом свидетельствуют данные двух опросов, проведённых группой независимых российских социологов с интервалом в полторы недели с конца февраля до середины марта. Результаты поступили в редакцию Радио Свобода.

Эта точка зрения различалась в зависимости от возраста, отмечают авторы исследования. Россияне старше 35 лет чаще выражали чувства гордости, уважения и надежды. Респонденты в возрасте до 18 лет были более склонны к обидам и разочарованиям. Двое из пяти россиян выражали беспокойство по поводу войны, и об этих чувствах чаще всего сообщали молодые россияне. Россияне в средних возрастных группах (от 25 до 44 лет) чаще сообщали о чувстве тревоги и страха по поводу военной операции. Больше половины опрошенных старше 55 лет поддерживают войну с Украиной.

Главный козырь путина сейчас это наступление морозов и широкомасштабной наступление. Он считает что раз не может выйграть войну, то хотя бы потягаться за какие-то территории он может. Ему это нужно для того что бы вынудить Украину и западные страны к переговорам. А теперь представим что это ему не удалось и в зимний период времени военный конфликт разросся, затраты выросли, а позитивного результата нет. В таком сценарии пойдет война на истощение России. При этом даже если украина военным путем вернет захваченные территории с большой вероятностью этот конфликт не затушит. Начнется война на границах России до тех пор пока у путина не закончатся средства на поддержку войны и режима. 

Каков итог? Лучшее время для того что бы договариваться об окончании войны у путина будет зимой в самый пик конфликта, в этот момент он попытается сесть за стол переговоров и выторговать для себя как можно больше. В противном случае, если он затянет этот момент и проиграет, то с ним никто разговаривать больше не будет. Будут продолжать усиливать Украину все большим количеством вооружения и ждать пока элиты внутри России не сожрут путина. 

Дополнительный комментарий. 

Я считаю что путин не сможет долго воевать потому что денег на это нет. Для поддержания действующей войны ему приходится тратить треть бюджета страны. Это с учетом того что он дефицитный. Стаб фонд в этом году потерял около 3 триллионов, осталось около 9, при том что вытащить из него можно около 6. Масштабы войны были меньше. Ежу ясно что долгая война измотает экономику. Действующий бюджет планировался исходя из 70 долларов за барль нефти, а Россия продает по 50 сейчас.

Ну и вишенка на торте. Путин прекрасно понимает что действующие элиты для него угроза и если козырь не пройдет, то он начнет огромные репрессии среди ближайшего окружения. Пострадают все кто имеют финансы, а это  - олигархи и высшее чиновничество. Они это тоже понимают, так что вопрос кто ударит первым.

Команда Навального накинулась на Каца так, будто он главный разжигатель войны. После этого ролика я отписался от канала Навального