ура патриоты

Геращенко крепись наркологи уже в пути))

Один обычный вечер в России

Сыграем в игру?

Ты ассистент пропагандиста по Херсону, твой шеф застрелился. Это твой шанс занять его место. Просто объясни вате что произошло в Херсоне так что бы вата сказала. "хутин маладец, опять всех обыграл" 

Спасибо

В 2014 году Россия вывела рекордные 80 космических аппаратов на орбиту

Нічого не змінилось? Чи усе змінилось?

20.02.2015
Тамара Злобіна

19 лютого 2015-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.

Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.

Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.

Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.

З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.

"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.

Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.

У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.

Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").

"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".

Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.

Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…

Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).

Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!

А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".

Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?

Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.

Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.

Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.

Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".

Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".

Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.

Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.

Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.

"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".

Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук. 

Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.

http://life.pravda.com.ua/columns/2015/02/20/189699/

Меняйте себя и свое окружение в лучшую сторону

"Я ВЫРУБЛЮ ПУТИНА!"-премьер Австралии угрожает президенту России.

П - Патриотизм

Они и мы

Приветствую всех своих читателей и поздравляю с прошедшими праздниками. Сегодня мы поговорим о загнивающем Западе, деградации их системы образования и суверенном образовании нашей Родины.

Нет, пожалуйста, не уходите! Меня не чипировал в Кремле! В данном случае я просто повторяю главные тезисы министра просвещения, «Разговоров о важном» и многочисленных статей в Интернете. Сегодня система нашего патриотизма строится на трех китах: гимне, советских мультиках и ненависти к тому, на кого укажут государственные СМИ. А это значит, что хочешь доказать свою любовь к Родине — вылей ушат помоев на своего соседа.

В случае со школой это постоянное пережевывания идеи, что там-то на Западе все образование деградировало, а дети отупели. Давайте же разберемся, а как же там за дырявым железным занавесом на самом деле.

Болонская система

Еще весной прошлого года президент Путин предложил выйти из Болонской системы, заявив как раз о той самой «деградации западной модели образования». СМИ и блогеры радостно вырвали эти слова из контекста, чтобы тут же потешить самолюбие электората, мол-де, там-то все тупые, а вот у нас... Конечно, никто уже не упомнит, что и ЕГЭ является частью Болонской системы, и в первые годы ученые-педагоги пытались донести мысль, что американское образование как раз переживает кризис из-за их единого экзамена. Затем спустя несколько лет вузы начали реформировать под Болонскую систему, переделывая факультеты под институты. А теперь все эти решения оказались ошибочными и пагубными — вот так сюрприз!

Однако обращу внимание, что переделка наших вузов под Болонскую систему так и не была доведена до логического конца, потому что наши реформаторы не сделали одну важную вещь: кредитную систему ECTS. Что это такое? Эта система была придумана для облегчения взаимодействия вузов из разных стран Евросоюза между собой. Для успешного завершения обучения студент должен был набрать определенное количество баллов (кредитов), которые выдавались за освоение учебных блоков – обязательных и по выбору. Тем самым студент сам мог выбирать, что ему интересно и важно учить, а также мог с легкостью переходить с факультета на факультет или из одного университета в другой без покрытия академической разницы.

В итоге наши тоже хотели устроить нечто подобное в российских вузах при правления Медведева, но потом выделенные деньги «освоили», затем снова вернулся Путин, началось охлаждение отношений с Западом и события 2013-2014 годов, и в итоге западная Болонская система загнила, но в России.

Ну тупые!

Все мы помним стэндапы Михаила Задорного, вызывающие гомерический хохот в зале, про тупых американцев. Идеи и тезисы горячо любимого юмориста, лингвиста и американоведа до сих пор любы современным патриотическим блогерам и журналистам. Нет-нет, да раз в четверть можно где-нибудь наблюдать совершенно безапелляционную статью о том, как же ТАМ плохо приходится детям.

Давайте разбираться. Удивительно, но американская система образования имеет очень много общего с российской — той самой, которая основывается на обожаемой всеми советской модели! В Америке точно так же школа делится на начальную, среднюю и старшую. Сами по себе школы бывают как частные, так и государственные, и по закону каждый житель страны, даже тот, кто имеет туристическую визу или разрешение на временное пребывание, может отдать ребенка в школу, где будет отдельный языковой класс для изучения английского языка. Разве у нас нет подобного в России? Есть.

Но они же тупые — не знают элементарных вещей!

Это утверждение обычно подкрепляется такими примерами, как «их старшеклассники не знают, что такое арксинус, и не читали Достоевского. Дело в том, что в России и в Америке немного разный подход в образовательных стандартах.

У нас образование более академичное. Каждый предмет подается по определенной структуре и изучение уходит в глубь того или иного предмета. Да, в итоге получается, что наши дети в школе получают те знания, которые американские осваивают только на первом курсе колледжа или вуза.

Западная школа больше ориентируется на позитивное знание, которое можно применять на практике. Их задача познакомить детей с разными сферами нашей жизни, а дальше ученики сами выбирают, что они хотят изучать, поэтому в Америке в средней школе появляется возможность выбирать, на какие предметы ходить. У них нет системы классов по буквам А, Б, В. Разные дети ходят на разные занятия. У нас нечто подобное тоже есть — это профильные классы, начиная с девятого.

А еще в американской школе делается больший упор на метапредметность. Например, география и история изучаются на одном уроке. И это логично! История конкретного региона не в последнюю очередь связана с его географией. Химия, физика и биология тоже изучаются совместно, потому что процессы этих наук переплетаются между собой.

Но недостатком такого способа образования является низкий уровень теоретической базы. С другой стороны сильно ли вам в жизни пригодились знания о гаплоидном наборе хромосом? А как дела с подчинительной связью в словосочетаниях — вчера определяли связи?

Там у детей царит вседозволенность, и учителя ничего не могут сделать.

Сейчас русский сегмент Чебурнета наводнен жуткими историями о том, как мирные украинцы сбежали в Америку и столкнулись с ужасами западной школы. Приведем даже цитату: “Я думала, что так будет лучше, потому что это Сан-Франциско”, — сказала она по-украински, а ее тетя перевела. “Но через два дня я увидела все, что происходит в школе”...

Во время урока они могут ходить по классу, разговаривать, шуметь, не выполнять задания, заниматься какими-то своими делами, и учитель не может их приструнить и заставить что-то делать, как не может и накричать на них...

Ученики прерывали занятия, прыгали на парты, ругались на учителей. Сначала Яна задавалась вопросом, что происходит, но потом “ничего не произошло”. Учеников не наказывали и не препятствовали повторению поведения...

Во время урока учителю нельзя сидеть за своим столом. Он должен ходить между рядами и контролировать выполнение заданий...Нельзя оставлять детей без присмотра...

Ох уж эта людоедская американская школа: нельзя кричать на детей и сидеть за столом! Давайте разбираться по порядку. В России же все школьники уважают каждого учителя, не стоят на ушах в классе и не скачут по партам, верно? Да, подобное встречается на Западе. Другое дело, что там не кричат на детей, не унижают, не вышвыривают за дверь. Там просто пишут докладную, отправляют проблемного ребенка к директору, завучу, психологу, социальному педагогу, которые мирно решают проблему — поведение ребенка не является головной болью учителя. И вы не поверите, но наша педагогика точно также регламентирует решение подобных ситуаций.

Учитель должен ходить между рядами? Вы не поверите, но и у нас так же! Любой методист скажет, что на идеальном уроке учитель должен следить, как дети с разными способностями справляются со своими заданиями. Нельзя покидать класс? Так это в должностной инструкции в каждой российской школе прописано. Просто там люди работают как положено, а у нас как придется.

А на Западе пропаганда радуги и всем принудительно пол меняют, прям на уроке

Новая страшилка первой трети XXI века – секс-меньшинства хватают детей и заставляют пить гормоны и делают пластические операции. Но реальность в Америке немного отличается от реальности, в которой живут наши журналисты и политики. Америка, не та, которая живет в медиа-сфере, а реальная одноэтажная Америка очень гомофобное и религиозное государство. Имеются очень интересные статьи, как в очередном «толерантом» Техасе, Аризоне или Луизиане родители устроили бойкот школе за попытку ввести туалеты для всех гендеров. Гомофобия встречается даже в прогрессивных штатах, стоит только отъехать от крупного города.

В Америке те же проблемы с сексуальным образование, что и у нас. Местные кукурузные-крахмальные Джоны так же, как и мы, считают, что на уроках о половом просвещении детей будут учить разным извращениям, сделают геями и проститутками. А потом они точно так же, как и мы, делают удивленные глаза, когда выясняют, что куча несовершеннолетних были вовлечены в истории о сексуальном насилии или их соседка попала в местную передачу «Беременна в шестнадцать».

Но ведь в Советском союзе было самое образованное население!

Ох, уж этот Союз с молочными реками и кисельными берегами. Советская пропаганда вертела статистикой как хотела. Под самым лучшим образованием и обученным населением подразумевались массовое строительство школ, библиотек и дворцов культур в каждом селе. Другое дело — качество образования. Да, сельскую школу построили и крестьянина в нее загнали, где его, дай бог, обучили счету и письму, но в отчете напишем, что Никанор Никифорович, бывший крепостной, образован. Библиотеку построили и даже жителей в нее записали, но какие там были книги? Одобренная партией классика да советская пропаганда – даже западную классику было сложно раздобыть. Но в статистике запишем, что население читающее. Здесь нужно понимать, что, действительно, советское общество получило доступ к бесплатному образованию – и это хорошо!

Существует международная программа оценки качества образования в мире – PISA. Она оценивает уровень применения школьных знаний на практике. Так вот Россия в среднем занимает 30-ое место, и США примерно где-то рядом.

Вместо послесловия

Дорогой ватнпатриот, если ты это прочитал, давай еще раз проговорим: я ни в коем случае не хочу превозносить западную систему образования или принизить нашу. Я хочу просто хочу донести мысль, что мы мало отличаемся от тех, с кем нас стравливают. Замерить реальный уровень образованности в любой стране очень сложно по причине очень многих факторов, один из которых – человеческий.

Прогноз погоды для бомбардировок в Сирии Россия 24:

Почему бомбим?

Так ведь октябрь, Сэр!