российские военные воруют в украине

Что происходило и происходит на левом берегу Днепра после подрыва дамбы Каховской ГЭС

https://ukrainer.net/istorii-z-pidtoplenoho-livoberezhzhia/ 
(украинский язык, если нужен русский, воспользуйтесь вот этой замечательной функцией браузера Google Chrome)

Что происходит в Олешках и ГоПри [Голой Пристани] под оккупацией?

Кому-то из горожан удалось вырваться из оккупации, вот что они рассказывают:

1. 20-дневный карантин, из городов не выпускают и не впускают. Волонтеры, которые закупились в области, безуспешно пытаются прорваться в Олешки и Голую Пристань.

2. Где есть суша (10-20% города) - блокпосты. Проверяют и просто грабят людей, рвут украинские документы, залезают в те дома, которые еще не были ограблены, говорят людям, что их спасут, а вы здесь все сдохнете.

3. За пределы городов не выпускают без рос. паспорта. Большинство его не имеет. 

4. Люди пытаются помогать друг другу, спасают животных, сгребают всю еду, медикаменты, которые остались в городе. При этом после подрыва дамбы российские военные ходили по Олешках и конфисковали у людей металлические или пластиковые лодки с двигателями 

5. В первый день многие люди спаслись в трусах и не имели никакой одежды

6. Россияне дезинформировали людей, что вода уже остановится через несколько часов и нет необходимости эвакуироваться, из-за этой дезинформации много людей утонуло 

7. Голую Пристань затопило на второй день, а не на первый, когда люди уже подумали, что вода остановилась.

8. Зафиксированы случаи расстрела тех, кто пытался эвакуироваться. Российские военные на лодках патрулируют город игнорируя людей и животных, которые тонут или сидят на крышах домов. 

9. Вокруг домов плавают трупы людей, животных, техники, самих российских солдат. Россияне устроили засады, обещают завезти в город еще тысячу военных на днях для фильтрации

10. О подрыве дамбы россияне тоже никак не сообщали. Люди узнавали новости благодаря украинскому тв. 

Люди запуганы, не готовы говорить на камеру и делиться контактами, поэтому не пишите мне об этом, пожалуйста. Впрочем, на днях выйдет на @ukrainer интервью с теми, кому удалось спастись, без имен и даже их фотографий пока.

Что это, если не геноцид?

Team 715 оправдывает войну (снова).

Немного предыстории. Примерно в 2018-2019 годах познакомился с одной тян, которая увлекалась милитари тематикой. Она фанатела от 715 team. Чтобы поддержать с ней разговор (и только ради этого) я отсмотрел несколько десятков роликов с их канала на Youtube. На тот момент это были забавные ребята, было даже занятно смотреть их видосики:

К тому же парни не особо лезли в политику.
Однако можно поблагодарить 24 февраля хотя бы за то, что эта знаменательная дата показала нам "кто есть кто". В начале СВО Роман Хорс (автор канала) выпустил

Поэтому хочется сказать: "Настя, який же кінчений цей твій Роман Хорс."

Было бы расточительством посвящать столько слов и букв такой гниде, как Роман. Поэтому в качестве доброй рекламы оставляю ролик Александра Штефанова, который не пожалел своего времени, чтобы разобрать этот пропагандистский ошмёток от 715 Team.

Референдум

1. Оптимизм

2. Рвение

3. Невозможность подделки

3. Точность

4. Скорость

И на закуску:

Теперь и минобороны вербует заключённых, конкурируя с ЧВК "Вагнер"

Об этом пишут

Важные новости

С лета 2022 года осужденных на войну вербует ЧВК «Вагнера». С конца сентября вербовать осужденных начало Минобороны России. Об этом «Важным историям» рассказали два источника из числа родственников заключенных в ИК-3 «Скопин» (Рязанская область) и ИК-4 «Александрийская» (Ставропольский край). Обе — так называемые «красные колонии», где отбывают наказание бывшие сотрудники силовых структур.

«27 сентября в ИК-4 приезжали какие-то люди из Минобороны. Брат рассказал, что до этой встречи администрация колонии собирала списки предварительно заинтересованных. На встречу с людьми, очень похожими на генералов, позвали только людей из этого предварительного списка. „Генералы“ представляться не стали. Один из них сказал: „Зовите меня просто Андрей“. Что за „Андрей“, он не уточнял», — рассказывает родственница осужденного из ставропольской ИК-4.

По ее словам, после этой встречи брат (осужден в 2021 году по 228-й статье УК РФ на 11 лет) загорелся идеей ехать «защищать Родину». У него уже был боевой опыт: он дважды подписывал контракт с Минобороны, а в 2014 году участвовал в боях в Донбассе. Но семья его отговорила.

На следующий день в колонию приехали вербовщики из ЧВК «Вагнера». Но брату нашей собеседницы предложение ЧВК не понравилось: «Им прямо говорили, что можно резать украинцев на куски. Брат сказал, что ему это не подходит, что это не защита Родины. А бумаги, которые им предлагали подписывать, какие-то филькины грамоты». Однако это предложение подошло 140 заключенным — в первые дни октября «Вагнер» забрал их из колонии, рассказала родственница.

Спустя несколько дней брат нашей собеседницы заявил, что к ним в колонию снова собираются люди из Минобороны, приглашать присоединиться к батальону «Шторм»: «Брат говорит, что папа одного из парней из его колонии работает в ФСБ, и этот папа сказал сыну: в „Вагнера“ идти не надо, а вот „Шторм“ — то, что надо. Я говорю: „Зачем ты туда поедешь?“ Он отвечает: „Я поеду Родину защищать“. Говорит, что им обещают помилование», — пересказывает разговор женщина.

По ее данным, первых завербованных в «Шторм» Минобороны вывезло из ИК-4 в ночь на 11 октября.

11 октября отец осужденного, который отбывает наказание в рязанской ИК-3 «Скопин», рассказал «Важным историям», что люди из Минобороны посещали и эту колонию: «Приезжали в конце сентября, числа 30-го. Обещали контракт на полгода и какие-то деньги. Что-то связанное с дивизией „Шторм“».

После первого разговора предложением Минобороны заинтересовались около 100 осужденных. По итогам тестирования (что это было за тестирование, сын отцу рассказывать не стал) вербовщики выбрали порядка 60 человек. Увезти из колонии их могут до конца этой недели, считает собеседник редакции. По его данным, эти 60 человек уже написали прошение о помиловании и дали подписку о неразглашении.

«Сын меня предупредил, что, если я буду звонить в колонию и пытаться узнавать, где он, мне будут отвечать, что его этапируют в другую ИК. Но если его заберут, я все равно буду пытаться добиться от них ответа», — рассказал отец.

О вербовке заключенных людьми из Минобороны сообщает и проект Gulagu.net. 4 октября в телеграм-канале проекта появилось сообщение от анонимного источника о визите в нижегородскую ИК-11, тоже «красную» — для бывших сотрудников.

«Приезжали представители Министерства обороны РФ. Нас собрали в клубе и вербовали подписать контракт с ВС РФ для участия в СВО на Украине. Сказали, кто не подпишет контракт — заберут „вагнеровцы“ и там нас будет ждать билет в один конец! Со слов представителей МО РФ, они создают отряд „Шторм“ на базе Южного военного округа. Условия предлагают такие же, как и в ЧВК (помилование и зарплата), но шансов выжить больше, так как работают не в первом эшелоне. Было их трое: один генерал, военный прокурор и сотрудник ФСБ. Также вместе с ними выступал начальник колонии полковник Доценко Д. В. [Дмитрий Владимирович], который сказал, что необходимо набрать 300 осужденных и если не будет желающих, то будут отправлять в принудительном порядке, а кто откажется — будет весь срок сидеть в ШИЗО [штрафной изолятор], ПКТ [помещение камерного типа, фактически тюрьма внутри колонии] и ОСУОНе [отряд специальных условий отбывания наказания] под прессом», — говорится в сообщении.

Можно предположить, что Минобороны вербует только осужденных, содержащихся в колониях для бывших сотрудников. По данным ФСИН России на 2020 год, таких ИК в России 21.

Что это за отряд «Шторм», о котором говорят источники «Важных историй» и источник Gulagu.net, точно не ясно. Основатель Gulagu.net Владимир Осечкин считает, что это новый отряд, который Минобороны собирается создать из завербованных осужденных.

Судя по открытым источникам, есть минимум два «Шторма», связанных с Минобороны. Один — штурмовой батальон, сформированный в так называемой ЛНР в июле 2022 года «для более эффективного штурма городских застроек и промышленных зон». Второй — сводный отряд добровольцев из Северной Осетии, уже четыре месяца воюющий в Украине.

российские военные преступники обносят украинские магазины в Тростянке

Нічого не змінилось? Чи усе змінилось?

20.02.2015
Тамара Злобіна

19 лютого 2015-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.

Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.

Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.

Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.

З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.

"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.

Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.

У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.

Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").

"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".

Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.

Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…

Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).

Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!

А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".

Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?

Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.

Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.

Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.

Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".

Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".

Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.

Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.

Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.

"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".

Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук. 

Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.

http://life.pravda.com.ua/columns/2015/02/20/189699/

Меняйте себя и свое окружение в лучшую сторону

Роман Грибов сказавший «Русский военный корабль, иди нахуй» вернулся домой!

Пограничник Роман Грибов (справа), ставший автором легендарной фразы в адрес российского корабля, вернулся из плена в родную Черкасщину. Об этом сообщил глава Черкасской ОВА Игорь Табурец.

https://shotam.info/prykordonnyk-zi-zmiinoho-iakyy-poslav-rosiyskyy-korabel-povernuvsia-dodomu/