Результаты поиска по запросу «
путин один победил в ведикой отечественной войне
»
Балакучий шинок #Сало с №востями ватники песочница политоты разная политота политика
Сашко Лірник про «ватних» друзів і родичів. Без лицемірства.
Найвідоміший казкар України ділиться своїм тверезим поглядом на відношення між людьми.
Ми з ватниками відрізняємося тим, що ми думаємо що вони теж люди і мають право на свою думку.
А для ватників ми - унтерменші, м'ясо, сміття, яке не западло кинути, убити, опустити, зрадити.
Та для них це не зрада навіть, а радість і приємність.
Навіть обов'язок - так було у всі віки і всі голодомори і окупації.
Дружачи з ватником ти наражаєш себе і свою родину на смертельну небезпеку.
Бо ватник спить і мріє про той час, коли зможе тебе принизити, пограбувати, убити, чи згноїти в концтаборі.
При цьому це не заважає ватнику користуватися твоєю людяністю, пенсіями, твоєю допомогою, твоїм житлом і гостинністю.
Він посміхається тобі в лице, але плює в спину.
Це як той ватний дєдушка, що приніс в баночці з медом вибухівку молодим хлопцям-солдатикам, які його пригощали і дякували.
Дєдушка був щасливий від своєї вигадки.
Дєдушку ніхто не примушував це робити.
Так само як ватніка, який спалив наших танкістів і приніс ногу, щоб похвалитися і дитячі малюнки як трофеї. Наші танкісти відпускають ватного танкіста, а ватніки сміються з пораненого хлопця, який благає води і катують його.
Хтось примушував ватників їсти погони?
А вони?
Або ватниця - медик лупить ногами по голові пораненого в Харкові. Ви - наступний, бо ваш друг-ватник. В час Ч він прийде до вас додому щоб кинути гранату в спальню ваших дітей. І не поморщиться і не засумнівається так як ви.
Ви живете з ним поруч, але в різних світах.
У вашому світі ви друзі, просто не говорите про політику.
А в його світі ви - розмовляюча тварина, яка жива, бо він вам дозволяє і ваші діти мають бути рабами його дітей. Не вірите? То запитайте, чий Крим. Тут справа в принципі. Принцип ватника надіюсь зрозумілий?
Ватники все життя жили серед нас, ходили в одні магазини, водили дітей в одні садочки і мріяли, щоб ми здохли. Звідси і розпороті животи і стовпи ганьби і сафарі на українців.
Джанго вільний всі дивилися?
Це не про негрів-рабів і рабовласників з рушницями і молотками - це про українців і ватників.
Кожен ватник мріє про той час, коли буде попирати ногами унтерменшів-українців і тішитися, коли українці здихатимуть в муках.
Звідси і Савченко і небажання розуміти українську мову, і паради полонених, і тому подібне.
Кожен хто дружить з ватником і підводить під це базу ,що всі ми люді-чєлавєкі,повинен давати собі звіт в тому, що поруч нього і його дітей знаходиться потенційний чикатило, який не вбиває лише тому, що не випала зручна нагода.
Сподіваюся що жодна мати не залишить свою дитину в приміщенні із гадюкою.Чому ж тут інше ставлення?
Поки що не вкусила?
І скажіть шо він не правий :)
Балакучий шинок #Сало с №востями песочница политоты разная политота политика
Нічого не змінилось? Чи усе змінилось?
20.02.2015
Тамара Злобіна
19 лютого 2015-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.
Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.
Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.
Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.
З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.
"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.
Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.
У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.
Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").
"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".
Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.
Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…
Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).
Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!
А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".
Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?
Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.
Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.
Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.
Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".
Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".
Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.
Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.
Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.
"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".
Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук.
Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.
http://life.pravda.com.ua/columns/2015/02/20/189699/
Меняйте себя и свое окружение в лучшую сторону
Балакучий шинок #Сало с №востями зрада разная политота политика
А когда у нас такое будет?..
Разговор в Батуми с частным перевозчиком:- Где машину покупали?
- В Японии, по интернету.
- И сколько стоит?
- Дорого, 1000 долларов.
- А перевозка?
- Тоже дорого – 800 долларов, они мне ее как микроавтобус посчитали, хотя легковая – 600. Плюс еще 300 – перегон по самой Японии и погрузка на судно.
- Ну, а пошлина?
- А это что такое будет?
- Ну, растаможка – плата государству за то, что ты завез иностранный товар.
- А, понял, но точно цифру не знаю. Тут, за все вместе, включая выгрузку, техпаспорт и номера заплатил 700.
- Это, что всего 2800?! У нас это обойдется в 10 раз дороже!
- Государство своего производителя защищает?
- Нет, «своих» хозяев автосалонов. Если будет можно купить нормальное авто за две восемьсот, то кто у них будет покупать по 28? Я выйду, сфотографирую, дома покажу.
Александр Антонов.
гражданская война в России 2023 путин Война на Украине военный переворот в России политическая карикатура Shevron artist политика
Надеюсь "рейтинг" Путы летит стремительно вниз.
Они никогда не должны отмыться от всего этого
Отличный комментарий!