Пизда
Знаю, что я никому не сдался и не нужон, но захотелось куда-то вылить инфу.Реактор, есть идеи, что делать? (Категория Б-2, но проверялась почти хер знает сколько лет уже назад)
20.02.2015
Тамара Злобіна
19 лютого 2015-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.
Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.
Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.
Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.
З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.
"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.
Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.
У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.
Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").
"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".
Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.
Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…
Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).
Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!
А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".
Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?
Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.
Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.
Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.
Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".
Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".
Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.
Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.
Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.
"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".
Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук.
Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.
http://life.pravda.com.ua/columns/2015/02/20/189699/
Меняйте себя и свое окружение в лучшую сторону
И снова гомункулусы... Все помнят мотолыгу с корабельной спаркой? Но останавливаться не приходится. В Украину приехал замечательный гибрид танка Т-54 ( 1947 года выпуска ) и зенитного орудия С-60 ( 1950 года выпуска ) ... А на дворе 2023 напомню... Что, как и зачем это все - непонятно. И при этом представьте, что обслуга этой зенитки составляет 6 человек.
Бывший президент Эстонии Тоомас Хендрик Ильвес рассказал в интервью DW о мюнхенской речи Путина 2007 года, отношении НАТО к Грузии и Украине, а также о сегодняшней политике Кремля.
Ровно 15 лет назад - 10 февраля 2007 года - Владимир Путин произнес на Мюнхенской конференции по безопасности речь, которую многие считают первым залпом новой холодной войны между Западом и Россией. Среди слушателей тогда был и президент Эстонии (2006-2016) Тоомас Хендрик Ильвес. DW побеседовала с Ильвесом о его впечатлениях, политике НАТО в отношении Украины и Грузии, а также о том, чем рискует Путин сегодня.
DW: В своей речи Путин, пожалуй, впервые столь ясно потребовал остановить расширение НАТО и фактически предоставить России свободу рук на постсоветском пространстве. Что вы подумали, когда услышали выступление российского президента?
Тоомас Хендрик Ильвес: Ничего особенного не подумал. Кстати, как и многие мои коллеги из стран Балтии и Центральной Европы. Мы услышали то, что на протяжении уже довольно длительного времени звучало из России, просто на более низком политическом уровне. В сравнении с окриками Евгения Примакова в адрес балтийских государств, путинское выступление вообще не выглядело чем-то примечательным.
Зато западноевропейцы и американцы были в шоке. Помню, я сидел в зале рядом с сенатором Джоном Маккейном. Он был ошеломлен. Это различие в оценках политики Москвы между теми, кто живет к востоку и западу от реки Одер, сохраняется до сих пор.
- Спустя меньше года после речи, в августе 2008 года российские войска вторглись в Грузию. Так что, похоже, этапным это выступление все же было.
- Напомню, что спустя меньше двух месяцев после речи, в апреле 2007 года, Эстония подверглась, насколько мне известно, первой в мировой истории массированной кибератаке другого государства. Это произошло из-за решения нашего правительства перенести монумент российским солдатам из центра Таллинна на городское кладбище. Кибератаки случались и раньше, скажем, хакеры взламывали серверы для похищения секретной информации. Но такое масштабное нападение на государство в том смысле, в котором об этом писал Клаузевиц - «продолжение политики другими средствами» - случилось впервые.
Атака застала американцев врасплох. Тогдашний президент Джордж Буш пригласил меня в Вашингтон и три часа подробно расспрашивал о нападении. Вице-президент Дик Чейни сидел рядом и подробно все записывал.
- В марте 2008 года на саммите НАТО в Бухаресте, где Путин тоже был гостем, альянс отказал Украине и Грузии в предоставлении Membership action plan - плана действий по подготовке к членству - из-за возражений Франции и Германии. Что вам запомнилось из событий тех дней?
- Прежде всего то, что Путин сказал президенту Бушу: «Украина - это не государство». На Буша это произвело сильнейшее впечатление. Он всем об этом разговоре рассказал. Ну, а решение не открывать дорогу к членству Украине и Грузии принималось просто - Ангела Меркель (Angela Merkel) и президент Франции Николя Саркози сказали Nein и Non. Помню, покойный президент Польши Лех Качиньский буквально взорвался и вступил с немецкой делегацией в спор. После этого выработали известный всем компромисс - пообещали вступление, но не обозначили конкретных сроков. Это решение дало Путину зеленый свет на любые действия в отношении Грузии и Украины.
- Как сегодня выглядят кандидатуры Грузии и Украины?
- План действий по подготовке к членству не просто процесс трансформации вооруженных сил. Он касается и состояния демократии в стране. По этому параметру Грузия едва ли смогла бы вступить в НАТО. За последние годы положение с верховенством права там заметно ухудшилось. Грузинскому руководству было бы трудно доказать членам НАТО, что Грузия разделяет их ценности. Это в годы холодной войны страна с дефицитом демократии могла вступить в альянс, но сегодня - нет.
Украина, вероятно, могла бы претендовать на членство. Там проходят вполне свободные и честные выборы. Ну, и армия на уровне.
- Некоторые эксперты и политики считают, что обещание принять Украину и Грузию в НАТО без обозначения конкретных сроков было еще большей ошибкой, чем если бы им просто отказали - мол, это до сих пор стимулирует подозрительность Москвы.
- В 2008 году Путин был у власти восемь лет. Если бы тогда мы знали, что он останется в Кремле до 2022-го, и даже до 2030 года, может быть, мы тогда сказали бы грузинам и украинцам, что принимаем их.
- Если говорить о сегодняшнем кризисе, то, с вашей точки зрения, что предпримет Путин?
- Думаю, он и сам пока не решил. Это может быть масштабная попытка шантажа, психологическая война. Если мы выйдем из этой ситуации без настоящей войны - на что я очень надеюсь - то все равно, уверен, найдется кто-то, кто-то встретится с Путиным и потом будет везде вещать, как : «Я привез мир нашему поколению».
- Вы имеете в виду Германию и Францию?
- Я никого конкретно не имею в виду. Просто у нас достаточно примеров политиков, которые приходят на должность с убеждением, что именно они знают, чего хочет Путин, и разрешат все проблемы.
-Как вы оцениваете сегодняшнюю позицию Берлина и Парижа?
- Посмотрим, с чем Шольц приедет в Москву после переговоров с Байденом и Зеленским. За последние недели в подходах Берлина, кажется, наметились сдвиги, например, по «Северному потоку - 2». Что касается Макрона, то его позиция непонятна. В интервью накануне встречи с Путиным он говорил о каких-то «уступках». Интересно, каких именно, если требование Кремля - это, фактически, самоликвидация НАТО.
- Вам не кажется, что Путин уже добился определенного успеха? Ведь его действия показали, что в НАТО сегодня нет единства. Альянс расколот. С одной стороны, США, Британия, страны Центральной Европы и Балтии, а с другой…
- … и Нидерланды, и Дания, и Испания, которая направила боевые корабли в Черное море, и даже Франция, отправившая самолеты в Румынию. Честно говоря, я как раз впечатлен солидарностью в НАТО. Есть лишь одна страна, чья позиция до сих пор неясна - Германия.
- Главное оружие Путина - непредсказуемость. Оно еще долго будет ему служить?
- Долго. У России второй в мире ядерный арсенал. C этим приходится считаться. Но, с другой стороны, у Путина есть проблема. Он потратил большой политический капитал, чтобы выжать что-то существенное из нынешней ситуации. И если это ему не удастся, то он будет выглядеть глупо. Не только в глазах Запада, но и в самой России. Да, ему подконтрольно большинство российских СМИ, но на кухнях люди будут смеяться. В этой ситуации ошибкой Запада было бы, так сказать, спасать его лицо, беречь его репутацию. Путину нужно оказывать ровно то уважение, которого заслуживает деспот с ядерным оружием. Но не более того.
P.s. Если верить
про мобилизацию, то мобилизация будет проходить скрыто. Тоесть людей будут забирать но при этом официально объявлена не будет. Если вы уже отслужили и вас пытаются забрать посылать всех нахуй.ДА | |
|
120 (14.8%) |
НЕТ | |
|
40 (4.9%) |
СКРЫТАЯ | |
|
336 (41.5%) |
А зачем вы интересуетесь товарищ майор? | |
|
314 (38.8%) |
Системная коррупция в российской армии в очередной раз помогает Украине. Оккупанты пытаются восстановить потери, привлекая "законсервированную" технику. Однако она оказалась разворованной. С боевых машин полностью сняты оптические приборы и электроника с содержанием драгоценных металлов.
В 4-й танковой дивизии рф выяснили, что из 10 «расконсервированных» танков только один находится в более-менее работоспособном состоянии. Остальные – полностью разукомплектованы. У части из них нет даже двигателей. В настоящее время планы по передаче на фронт техники, снятой с хранения, фактически сорваны. ГУР МО сообщили, что командир 4 танковой дивизии захватчиков застрелился.
И возникает 2 предположения.
1: (менее вероятное с учётом репутации издания) Это пиздёж. Уж не знаю, откуда и почему возникший.
2: (более вероятное) Учёный изнасиловал журналиста. И речь шла о безвозвратных потерях (в которые записывают в том числе раненных, не способных вернуться в строй). И тогда это выглядит весьма реалистично, учитывая, что у ВСУ потери убитых к раненным 1:8-1:10 примерно (у России 1:4, а порой и вообще 100% раненных становятся убитыми, когда их просто бросают на поле, как под Угледаром)
Отличный комментарий!