герои войны победа

Краткие итоги 

Школу № 14 во Владивостоке назвали именем убитого в Украине летом 2022 года вагнеровца Евгения Орлова («Мазай»), который также воевал на Донбассе и в Сирии.

https://theins.ru/news/259819

Как отмечает издание, имя Орлова присвоили школе еще в октябре 2022 года, было подписано постановление мэра о переименовании. Местные СМИ и руководство школы не рассказывали об этом ни в соцсетях, ни на сайтах. Орлова в постановлении называют Героем России, однако его семья утверждает, что такой награды ему не вручали. Представитель школы прочел корреспонденту справку про Орлова, в которой говорится, что тот погиб при выполнении боевой задачи в ходе штурма Берестового (Бахмутский район Донецкой области). О его захвате «власти» так называемой ДНР заявили 20 июля 2022 года.

Связь погибшего с ЧВК Вагнера подтверждает флаг этого формирования на его могиле на Морском кладбище, а также то, что он внесен в украинские санкционные списки как снайпер-разведчик ЧВК Вагнера еще в 2021 году, вероятно, за участие в войне на Донбассе.

В своем Telegram-канале Орлов публиковал фото в военной форме с шевроном «Новороссия», он всегда воевал исключительно как наемник, не в составе регулярной российской армии. Издание отмечает, что у вагнеровца выходила книга «Ихтамнет» о «фантастических приключениях несуществующих солдат», в ней рассказывается про войны на Донбассе и в Сирии. В книге, помимо прочего, рассказывается об убийствах. В мае Орлов комментировал взятие Попасной в Луганской области, утверждая, что город взяли не «чеченцы», а «честно выстрадали» бойцы ЧВК Вагнера и морпехи. Он возмутился, что победу «приписывают тиктокерам».

Сын Орлова Андрей не знал, что в честь его отца переименовали школу, он назвал этот шаг администрации «немного диким». По его словам, именем отца назвали класс в учебном заведении в районе, где они жили. Сын подтвердил, что отец воевал в Сирии и на Донбассе, но добавил, что не может распространяться о том, воевал ли отец в ЧВК Вагнера. На войну тот поехал добровольцем, утверждает Орлов. Война для его отца была «просто работой», он не считал, что страну нужно «денацифицировать», отметил Андрей и высказался против войны: «Я против всего происходящего, со всех сторон. Все просто катят мир в тартарары, а начала наша страна. Да и не такой славы хотелось отцу».

Слабая сторона Путина

Кацапы и самолеты.

Сегодня от госуслуг пришло такое письмо. Как думаете, какие идеи для развития россии, кроме разгона всей кремлевской кодлы и немедленного завершения бессмысленной войны, можно считать полезными и перспективными?

Нічого не змінилось? Чи усе змінилось?

20.02.2015
Тамара Злобіна

19 лютого 2015-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.

Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.

Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.

Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.

З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.

"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.

Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.

У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.

Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").

"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".

Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.

Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…

Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).

Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!

А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".

Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?

Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.

Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.

Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.

Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".

Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".

Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.

Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.

Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.

"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".

Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук. 

Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.

http://life.pravda.com.ua/columns/2015/02/20/189699/

Меняйте себя и свое окружение в лучшую сторону

Культ смерти в России

Игорь Гиркин-Стрелков вернулся с войны в Украине. Попытка повоевать полностью провалилась. Полностью.

Первое интервью Зеленского российским журналистам после начала войны

Владимир Зеленский дал первое после начала войны большое интервью российским журналистам. С президентом Украины разговаривали главный редактор «Медузы» Иван Колпаков, главный редактор телеканала «Дождь» Тихон Дзядко, журналист и писатель Михаил Зыгарь (он также передал Зеленскому один вопрос от главреда «Новой газеты», нобелевского лауреата Дмитрия Муратова) и спецкор «Коммерсанта» Владимир Соловьев (не путать с одноименным пропагандистом). Интервью было взято по зуму. Вот оно целиком и с минимальной редактурой.

Роскомнадзор тем временем "убедительно попросил" российские СМИ не публиковать это интервью.