вольфрамовые шарики

Резолюція Європарламенту щодо України

У четвер 15 січня Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України.

В ньому ЄП звертається до Ради ЄС з пропозицією не лише зберегти, а й посилити санкцій, а до країн-членів – щодо надання Україні летальної зброї. Документ містить також низку інших, надзвичайно важливих тез.

І хоча рішення  не є юридично зобов’язуючим, воно буде вагомим елементом тиску на інші органи влади Євросоюзу, адже ЄП є єдиним органом ЄС, що обирається на прямих виборах і, таким чином, юридично репрезентує волю більш ніж 500 млн жителів країн ЄС. 

Скорочений виклад змісту резолюції, с перерахуванням її ключових пунктів 

(від автора - булі наведені найцікавіші і найважливіші  тезі. Усі - можно прочитати за соусом на українській мові): 

2. компромісна формула визнання того, що сепаратисти "ДНР" та "ЛНР" застосовують терористичні методи діяльності.

5. Діяльність Росії – загроза не лише для України, але й для самого ЄС. Стверджується, що Росія веде неоголошену війну на території України та надається чітке визначення "гібридної війни". Наголошує на неприпустимості агресії "задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"". Стверджує, що саме Москва постачає в Україну зброю та найманців.

6. Один із найважливіших пунктів – щодо санкцій. Стверджує, що санкції проти РФ мають зберігатися, доки не буде повного виконання мінських домовленостей. Закликає Єврокомісію розробити чіткі критерії, за який мають бути зніті санкції, частина цих  критеріїв наводяться у рішенні. В разі погіршення ситуації ЄС має бути готовим до посилення санкцій, щоби нові обмеження стосувалися ядерного сектору та обмежували здатність російських підприємств проводити міжнародні фінансові операції.

9. Підтримує політику невизнання незаконної анексії Криму Росією.

10-12. ЄС має надати підтримку проведенню реформ в Україні

13. Підкреслює, ще немає жодних обмежень для постачання в Україну летальної зброї, в тому числі на умовах "ленд-лізу"; ЄС має надати допомогу для зміцнення обороноздатності України

16. Україна має всі підстави претендувати на повноцінне членство в ЄС.

17-19. Підтримка України в енергетичній сфері, ЄП вітає зупинку проекту "Південний потік"

20-21. Необхідність надати більшу підтримку Україні з боку ЄС для подолання гуманітарної кризи. Єврокомісія має протягом двох місяців розробити і подати в ЄП пропозиції щодо впровадження таких механізмів допомоги ЄС без посередників

23. Необхідність пошуку політичного виходу з кризи

24. Підкреслюється потреба завершити розслідування найбільш відомих випадків порушень прав людини, включаючи події на Майдані, в Одесі, Маріуполі, Слов’янську, Іловайську і на вул. Римарська у Харкові

25. Вітає рішення французького уряду припинити доставку вертольотоносців "Містраль" та закликає інші країни припинити військову співрацю з Росією.

Детальніше можно прочитати тут (http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/01/15/7029681/). Там є опція прочитати російською. 

В інтернеті з'явилося ще одне відео з міста обстріла автобусу з Волновахи

У донецькому аєропорту йде тяжкий бій

Про це в ФБ пишуть ряд волонтерів, журналістів і політиків.

P.S. Тримаємо кулаки за наших хлопців, салоїди. Все буде добре.

Порошенко привіз до Мюнхена паспорти російських військових

Хотят ли русские войны?
Спросите вы у тишины
Над ширью пашен и полей,
И у берёз, и тополей.
Спросите вы у тех солдат,
Что под берёзами лежат,
И вам ответят их сыны,
Хотят ли русские войны.


А отвечать уже почти и некому. Сыны, внуки и уже правнуки знают о Второй Мировой примерно столько же, сколько о покемонах, и из тех же источников. Героические деды - те самые, которые в самом деле воевали на передовой, а не гоняли крыс шваброй в каптерках СМЕРШа, теряли товарищей и друзей, близких и любимых, уже - в абсолютном большинстве - не расскажут о том, как это страшно, когда на тебя прет танк, а из оружия - только линейая винтовка. Не расскажут что творилось в деревнях и городах, когда их освобождали от нацистов, и не расскажут что творила доблестная Красная Армия, входя в немецкие города.

Так что актуальность песни выветривается, и вместо вопроса "хотят ли русские войны", необходимо задавать вопрос в иной плоскости: какой войны русские не хотят? Это куда более логично, понятно, и - что важно - по сути.

Русские не хотят войны: а) проигранной б) проигранной малому сопернику. Такая война - особенно если она еще и сопровождалась большими потерями - у "русских" - не в почете. Никто не отмечает день вывода войск из Афганистана. Никто томно не вздыхает о битве за Порт Артур, хотя оная была более чем успешна в соотношении потерь.

Но во что любят "русские" - так это войну а) победоносную б) с размахом. Тут как говорил Винни Пух, "можного того и другого и без хлеба". Любят наши "братья-славяне" и про Наполеона посудачить, и про Гитлера. Любят вспомнить как Ли Си Цины кошмарили янки во вьетнамских джунглях.

Как ответил жителям одной планеты суперкомпьютер, "вероятно, вы не знаете в чем состоит вопрос". Теперь, когда мы понимаем суть вопроса, и знаем его, можно попытаться дать ответ, отличный от "42". Итак, какой войны хотят русские?

Ответ, увы, не влезет в одно-два слова, а потому придется детализировать. Хотят, прежде всего, победоносной. Но тут есть оговорка: победоносной над кем-то сильным, опасным и могущественным. Победить, скажем, небольшую Грузию - это маловато. Нет и пары тысяч погибших! Ну кто же так воюет? Война - в понимании "русских" - хороша, если пылает полстраны, счет погибших идет на миллионы, и весь мир офигевает от происходящего. Вот такую войну - которую можно потом и сто и двести лет вспоминать - они любят.

И еще важен контекст. Война должна быть оправдана - хотя бы в своих глазах. Ведь подмяв под себя одну восьмую суши (а некогда - одну шестую), "русские" верят, что они никогда не затевают войн, а только защищаются. Защитились - надо признать - они славно. От Прибалтики, до Берингова пролива. Соответственно, если уж воевать - то только защищаясь. Защищаться "русские" любят. Они защищались в Праге, в Будапеште. Защищались и в упомянутом Вьетнаме, и в Афганистане - тоже защищались. Это просто национальное хобби - защищаться во всех сопредельных странах и от, собственно, сопредельных стран.

И теперь - к ответу на весьма существенный вопрос. Да, "русские" хотят войны. Войны мировой, кровавой, и всегда оправданной в их глазах. Мир уже поделен на "своих" и "чужих". Есть Главный Враг - Америка. Но с США бодаться страшно и чревато. Ведь, как уже сказано выше, хочется победы, а при условной конфронтации с США, ею - победой - и не пахнет. Вот и маются "русские". Враг есть, а воевать с ним - не охота и страшно. Враги помельче - не интересно и быстро забывается. Вот и приходится заниматься самым натуральным онанизмом - раз в год сдувать пыль со старых трофеев, и жужжа под нос, елозить по полу пластмассовыми танками.

Как говорится, если в пьесе на стене висит ружье, то в конце оно должно выстрелить. В начале текста, я упомянул ветеранов Второй Мировой не зря. Ветераны - штука весьма неудобная. С одной стороны, они герои. Но с другой - в ответ на визги своих потомков "на Фашингтон!", они могут резонно заметить, что потомки выжили из ума, поскольку худой мир лучше доброй войны. Потому самые лучшие ветераны для "русских" - это ветераны мертвые, героические и - что самое важное - молчаливые. Не зазорно напялит на себя грязно-зеленую униформу, ляпнуть что-то вроде "Россия превыше всего!", и застенчиво, тайком, что бы те самые деды не заметили, вскинуть правую руку к солнцу - по сугубо "славянской старой традиции".

Однако, время и природа благосклонны к "русским": ветеранов все меньше и меньше, и прятаться уже особо не надо. Можно наряжать детвору в садики в униформу РККА. Можно - пока еще застенчиво - приветствовать солнце. И - что особенно приятно - можно все больше изгаляться над давно остывшим и истлевшим трупов противника, отплясывая танцы на его могиле, и превращая давнюю победу в религиозный культ со своей "церковью", святыми и индульгенциями.

За кого кремль держит русский народ ...

"Расстрел детей в Мариуполе".