Сепар в томатє

История из Фейсбука. Реальная, нереальная, но все же.

Вечером Путин отработал за всех. И за дипломатов, и за военных, и за остальных...

Нічого не змінилось? Чи усе змінилось?

20.02.2015
Тамара Злобіна

19 лютого 2015-го ввечері я вже була на Майдані. Рік тому. Потім, змінивши з десяток громадських робіт, поїхала на Схід - Харків, Луганськ, Донецьк, Севастополь.

Я досі вважаю, що останній рік - це найкраще, що з нами усіма трапилось. Попри все. Тому що кілька сотень (тисяч) простих людей героїзмом вигризли у демонів простір майбутнього. Спочатку - одну площу в фізичному просторі. А потім - ще і ще. Перемоги тривають, просто основне сьогоднішнє поле бою - поле свідомості - складно помітити. Я ж його добре бачу, адже свідомість - це моя професійна філософська сфера діяльності.

Що таке героїзм? Накачати м’язи, вдягнути красивий одяг, і знищити кілька сотень негідників? Це у голівудських фільмах. В реальності героїзм - це прийняти рішення, нераціональне з міркувань егоїстичної користі поточного моменту. Залишитись на Майдані у пекельну ніч. Не дати хабар. Поставити на місце чиновника. Відстояти блокпост. Написати текст-конфронтацію до консервативної масової свідомості. Зробити щось не так, "як положено". А так, як хочеш. Як відчуваєш вірним.

Героїзм - це повстати проти ворога, якого мислиш сильнішим. Знайти в собі сили опиратись - насамперед, власній (під)свідомості, яка нашіптує, що нічого то не дасть, і ти нічого не зміниш, і не лізь у це, і в цій країні завжди так буде. Здолати свій власний страх і апатію. Коли вдень після побиття студентів люди зібрались на Михайлівській площі, кожен і кожна знали, що ризикують стикнутись з брутальним фізичним насиллям. Однак прийшли. Маленький, непомітний, непафосний героїзм, який все змінив.

З цих багатьох малопомітних вольових рішень (скільки їх вже мільйонів) складається сьогодні наша реальність. Вона буквально жива - рухається, змінюється, трансформується, так, як ніколи раніше. І в реакціях на цю реальність яскраво проявляється самосвідомість людини, її чи його громадянська позиція.

"Нічого не змінилось" - це реакція людини, яка чекає "покращення". Тобто змін, зроблених десь кимось, з яких для нього/неї буде користь. Та сама егоїстична користь поточного моменту, аватар якої - передвиборчий сухпайок, гречка-тушонка.

Для людини з пасивною життєвою позицією, яка живе і мислить єдиним, роками напрацьованим маршрутом, помітними є лише ті зміни, які входять у її повсякдення зовні, від яких уже ніде дітись.

У межах цього світогляду зміни-як-такі є травматичними, адже людина є їх об’єктом, а не суб’єктом: долар виріс, ціни піднялись, пенсія знецінилась, звільнили з роботи, забрали в армію.

Позитивні зміни з позиції такого досвіду просто невидимі. Більше того, добровільно їх у своє життя людина не пустить (за логікою колись підслуханого: "Як твої діла, харашо? - Харашо це понятіє относітєльне, главне аби не гірше").

"У цій країні ніколи нічого не буде" - реакція тих, у кого під ногами почала горіти земля. Їх аватар - крадіжка і хабар, дрібні чи по крупному, і невротична необхідність довести (власній совісті), що "всі так роблять".

Я зараз не про зловорожих орків (ті, звісно, свідомо і згуртовано блокують, що можуть), а про наче пристойних співгромадян, які, можливо, і на Майдан раз-другий поїхали, і на АТО гроші давали.

Викладачів ВИШів, працівниць бюджетної сфери, чиновників, прорабів…

Нещодавно в кафе спостерігала за представником цього типажу - у його картині світу крали всі, хто вижче і нижче по службовій драбині (про власні "досягнення" чоловік скромно промовчав).

Людина відчуває, що роками напрацьовані схеми, де що взяти і кому відстігнути, щоб за це нічого не було, під загрозою - бо нові люди нової країни вигадують нові правила і нові способи контролю за їх дотриманням. І він добре бачить, що "лівий" фінансовий потік, який його підгодував на машину, будинок, дублянку і коханку, може, ой лишенько, всякнути!

А що потім з таких перескерованих потічків складуться нормальні дороги, школи і лікарні, він (вони - дозволю собі таке узагальнення) не бачать. Ну бо "ми ж всі знаємо, в якій країні ми живемо, тут же ніколи нічого не буде".

Хіба це не яскраве свідчення змін? Їх поступовості і незворотності. Кажуть, що Майдан і подальший волонтерський рух охопив лише 20% населення України. Можливо, але справа не у відсотковому співвідношенні. Важливіше зрозуміти, що ж змінилось для тих, хто хоче діяти?

Відповідь звучить досить невиразно: збільшилось поле можливостей. Це означає все і нічого. Нічого кокретного - просто бери і роби. Май наснагу реалізувати свої ідеї. Май сміливість мати власні ідеї. Мотивацію ділитись ними з іншими, шукати однодумців і соратниць. Мудрість об’єднуватись. Та просто мріяти - і шукати можливості робити маленькі кроки сьогодні, щоб мрії здійснились завтра.

Ті, хто ніколи не діяв, не можуть помітити, що реальність сьогодні жива і піддатлива, як ніколи раніше. Скільки з’явилось людей, які мислять подібно. Як їх активність укладається в синергії та конгломерації… У мережу живих, активних, сміливих і творчих свідомостей, яка пронизує усю країну, на всіх рівнях.

Це справді складно зрозуміти, адже, щоб передбачити великі наслідки маленьких кроків, треба мислити далеко наперед. Бачити складні взаємозв’язки і не пасувати перед їх довгостроковістю. Це про той же героїзм, який вимагає приймати рішення, нераціональні з міркувань егоїстичної користі поточного моменту, однак доленосні для спільноти.

Я вагаюсь, який приклад нової творчої свідомості тут дати, який ланцюжок змін описати. Втомилась відповідати на нескінченні "ну і що".

Ну і що, що мої приятелі зробили регіональне Громадське телебачення? Ну і що, що до них на ефіри приходять місцеві посадовці і відповідають на незручні питання. Ну і що, що вони вчаться розмовляти адекватно і не "по папірчику".

Ну і що, що вони знають, що не всі локальні медіа їм підконтрольні і що незручні питання будуть. Що приховати афери стає все складніше.

Ну і що, що мешканці міста бачать посадовців і вчаться розбиратись у їх діяльності. Ну і що, що платники податків починають розуміти, хто за що конкретно у місті відповідає. Ну і що, що поняття "влада", цей великий чорний монстр, потроху вивітрюється із свідомості, і на його місце приходить реалістичне бачення конкретних посадових осіб і кола їх повноважень.

Ну і що, що вони, як менеджери, найняті платниками податків, мають якісно виконувати свою роботу за зарплату, а не за хабар чи по знайомству.

"Надавати послуги", а не "робити послугу". Ну і що, що всі ці усвідомлення кристалізуються в головах усе більшої кількості людей, змінюють їх звичні маршрути мислення і горизонт очікувань. А відтак їх дії. А дії - змінюють реальність. Ну і що. "Це ж нічого не дасть".

Сьогодні непростий день. Зрештою, як і вчора. Але сьогодні я безмірно вдячна усім тим, хто поруч, хто не опускає рук. 

Співгромадян(к)ам, на яких можна покластись, яких варто любити, і завдяки волі яких я можу спокійно і з натхненням робити свою роботу. Бо знаю, наскільки ми разом усе змінили.

http://life.pravda.com.ua/columns/2015/02/20/189699/

Меняйте себя и свое окружение в лучшую сторону

Пытался кирпичом оттереть татуировку, чтобы слишком не палиться. Найти бы ещё фотку этого бравого война до плена.

Изменения в Конституцию Украины

   Рада проголосовала за децентрализацию в первом чтении. На следующей сессии, для окончательного принятия закона о внесении изменений в Конституцию необходимо будет не менее 300 голосов парламентариев. Не хватает еще 35 голосов и непонятно будут ли.

Террористы в Киеве

   Неизвестный бросил гранату в охрану Рады. Одному силовику оторвало часть ноги, десятки раненных. Подтвержден один погибший нацгвардеец, пулевое ранение.

Решив посмотреть видео с места событий, ютуб выдает, срочные новости:

Два пропагандонских путинТВ, ожидаемо. Вопрос теперь кто из "патриотов" возьмет на себя ответственность? Или это банальный террор?

upd

«Boeing малайзийских авиалиний, выполнявший рейс Амстердам – Куала-Лумпур за 50 км до вхождения в воздушное пространство России, начал снижаться, впоследствии его обнаружили горящим на земле на территории Украины».

Источник «Интерфакса» в авиационных кругах сообщил о падении самолёта Boening 777 на территории Украины неподалёку от границы с Россией. По информации источника, на борту было 280 пассажиров и 15 членов экипажа. По предварительным данным, все находившиеся на борту лайнера люди погибли.

Пользователи социальных сетей выкладывают в сети первые фото малайзийского Boeing, упавшего сегодня на востоке Украины. Boeing-777 авиакомпании Malaysia Airlines выполнял рейс «Амстердам – Куала-Лумпур»

Cвязь с самолетом была потеряна, когда он шел на высоте в 10 тысяч метров в пределах международного коридора. По данным источников Украинской правды, лайнер упал в районе пункта Грабово.

Антитеррористический центр Украины заявил, что самолет сбили «террористы» из зенитной установки «Бук».

Руководитель группы «Информационное сопротивление» Дмитрий Тымчук заявил, что «украинские силовики из состава сил АТО (антитеррористической операции) не имеют в зоне проведения операции средств ПВО». Он также 

добавил, что средства ПВО применяют в регионе «пророссийские террористы» и якобы «подразделения ВС России».

По версии The Times, это видео крушения самолета

Корреспондент Лайфньюс передает, что на месте происшествия “месиво из человеческих тел”, самолет упал в районе Грабово (район города Снежное)

Если это действительно пассажирский лайнер, то это сделали не мы», — цитирует «РИА Новости» премьера ДНР Александра Бородая

По данным украинских силовиков, при падении «Боинга» в небе над Донбассом находился также украинский Ил-76. «В какой именно самолет хотели попасть – неизвестно», — заявили в АТЦ.

На месте падения самолета.

Представитель украинских МЧС

Паспорт гражданки Голландии, найденный на месте падения самолета.

Деталь сбитого Боинга.

Местные жители рядом с обломками самолета

Наша земля.

Просматривая интервью с украинскими солдатами, воюющими на Донбассе,  услышал фразу одного офицера, подхваченную его подчинёнными:

«Мы воюем за нашу землю!». 

Это, пожалуй, одно из главных заблуждений жителей постмайданной Украины.

Нет, дорогие соседи, ни Донецк, ни Луганск более не являются вашей землёй. Ровно также, как не являются они землёй российской. Статья по теме «Неожиданности» и «сюрпризы»: 4 плана Порошенко по покорению Донбасса Это земля тех, кто живёт в Донецке и Луганске, и только они вправе решать, что с ней делать и как с ней быть. 

Украина, существовавшая с 1991 года, в феврале 2014 в результате государственного переворота, совершённого в Киеве, перестала существовать. Поскольку закон перестал работать, а легитимность власти была нарушена, все, кто жил на территории прежде единого государства, получили право сами решать свою судьбу. Крым сказал: «До свидания!» и ушёл в Россию. Это исключительно выбор Крыма, и никто, кроме крымчан, невправе решать их судьбу. Тем же путём пошли жители Донецка и Луганска, которым во вновь образованном государстве Украина стало не комфортно.

Те,кто сегодня в составе украинских армейских подразделений и карательных отрядов пришли на восток Украины, очевидно, полагают, что установившийсяв Киеве режим — справедливый и законный. Они имеют право так считать. Однако они совершенно не вправе навязывать своё мнение тем, кто думает иначе. Не надо пытаться проводить параллели с Чечнёй. В Луганске и Донецке подвалы не забиты львовскими рабами, а боевики из Горловки не промышляют грабежами и разбоями в Днепропетровске. Единственное, чего хотели жители востока Украины, — чтобы их оставили в покое. Вместо этого они получили бомбёжки и артобстрелы.

Поход Порошенко на Восток — по сути своей захватнический. Это не освобождение, а порабощение и принуждение. Принуждение миллионов людей к жизни по правилам и нормам, неприемлемым для них. Бессмысленно ссылаться на то, что на сей счёт думают в Вашингтоне, Брюсселе и Москве. Ещё раз повторю —Украина в феврале 2014 года была разрушена, и каждый из её осколков должен был сам решить свою судьбу.

Поэтому, господа украинские солдаты и офицеры, не нужно себя обманывать — вы воюете за чужую землю, на которую вы пришли в качестве оккупантов. Вы не освобождаете Донецк и Луганск от террористов и захватчиков — вы сами и есть террористы и захватчики. Никто не проливал кровь в Донецк и Луганске, пока там не появились вы. Для востока Украины вы такие же «освободители», как и солдаты Гитлера. Вы пришли на чужую для вас землю. Вы — оккупанты. Каждую вашу смерть в Донецке и Луганске считают поводом для праздника. 

Уходите домой. 

Источник