Де ти

Коли тобі жаліються, а заробляють більше мінімалки!

Український марічкосвіт і як його їсти?

Я насправді учора був дуже здивований тим "ажіотажем", що викликав мій пост. Хтось не зовсім зрозумів, "навіщо це тут", хтось просто сприйняв абсолютно неадекватник людей, "якими вони є", а хтось почав мені росповідати про щось дуже дивне... І якщо такий достатньо недолугий персонаж, як APV80 мене зовсім своєї реакцією не здивував, то Ненависть все ж таки зміг. 

Виявляється, що в українському суспільстві сформувався якийсь стереотип, щодо українського націоналізму та взагалі про-українського курсу розвитку країни. Цей стереотип полягає, як на мене, у тому, що в саме поняття "націоналіст" люди вкладають суто позитивне тлумачення. Що у реальності цих людей український націоналіст — гордий борець за незалежне й успішне майбутнє країни. Їх взагалі не турботить той факт, що щоб називатись націоналістом, чи навіть нацистом(як у пості), людині лише треба поділяти погляди націоналіста/нациста(відповідно до того, до кого ця людина себе відносить). Людей здивувало, що виявляється — яке диво! — є люди, котрі позиціонують себе, як про-українських, але не поділяють євроінтеграції. Дійсно, як так може бути? Хіба може український націоналіст не поділяти ці погляди?! Неможливо! Це точно не націоналіст! Це вигаданий клятим ватником Lifehou5e'ом агент кремля! В моїй Україні такого не буває! А якщо буває, то це все кацапи винуваті! 

Тобто людина з цим стереотипом навіть уявити щось погане про людей, що називають себе націоналістами, не може. Що для звичайного громадянина є якоюсь певною істиною, то для деяких виявляється чимось фантастичним. 

Но що з тими авторами тої копіпасти? Та ось, подивиться: перший, другий. Вочевидь, можна сказати, що це дуже "права" молодь. Чи агенти Кремля, які дискредитують славне ім'я українських націоналістів/нацистів! І ось наявність такої молоді(не обов'язково суто молоді, авжеж) для багатьох людей тут є неймовірним. 

Стає питання: що ж ти, ватник сраний, хотів тоді цим постом сказати? Ну... Насправді все дуже просто. Я люблю висміювати "точки зору" людей, з якими я цілковито не згоден, чия думка й світогляд, як на мене, дуже тупі та прямолінійні. Я дійсно вважав, що на реакторі люди зможуть віднестись до цього, як треба — пожартувати з цього приводу чи ще щось подібне. До самого "українського націоналізму", як і до будь-якого націоналізму(не нацизму) я майже нічого проти не маю. Ну... Якщо тільки ці націоналісти достатньо прогресивні, щоб сприймати, наприклад, ЛГБТ. Але я чітко розумію і, нажаль, мав можливість бачити на власні очі, що в Україні ще багато людей, які в своєму світогляді застрягли десь у минулому столітті. 
Дуже дивно, що наявність "совків" серед українського суспільства ніхто не заперечує, але наявність зовсім відбитих українських нациків — так. До того ж використання "лапок" у моєму пості Ненависть чомусь проігнорував...

Пишу це окремим постом, щоб якось "виправити" непорозуміння, яке, вочевидь, зайшло у глухий кут. Щоб розгорнуто та в одному "коментарі" сказати, що думаю з цього приводу. Дякую за увагу. :)

Як Іван Франко вибори програв

Було літо 1898-го. Іван Франко втретє був серед кандидатів до австрійського парламенту від Радикальної партії на додаткових виборах в окрузі Тернопіль—Збараж—Скалат. Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко проявив себе на багатьох ділянках української культури. Тернополяни добре знали Каменяра не лише як видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста, а й як завзятого політика і творця першої не лише в Галичині, а й в усій Україні (зокрема і в Тернополі) партії європейського зразка. Іван Якович розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що відбувалися в краї.

Чимало з тих ідей позастолітньої давності актуальні й досі. Радикальна партія Франка мала свій електорат, програму і, найважливіше (чого потім не мали інші партії), — у неї був механізм дій. Геніальність Франка полягала в тому, що, знаючи тогочасну конституцію Австро-Угорщини, він знаходив у ній такі ходи, сентенції, які дозволяли висувати певні питання і проблеми українського характеру. Зокрема, це було питання самостійності України. Партія мала програму-мінімум і програму-максимум. Мінімум — створення Галицької автономної області. Максимум — соборної України, яка б об’єднала всіх українців.

Українці західного регіону були рішуче переконані, що є окремим народом і не мають нічого спільного з українцями з Великої України, так само, як і з поляками. Називали себе «русинами», і Франко першим у 1893 році почав замість терміну «руський», «руська» вживати слово «українська», «український». Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

У 1895, 1897 і 1898 роках Радикальна партія висувала Івана Франка на посла до віденського парламенту і польського сейму.

31 жовтня 1895 року підкуплені та застрашені виборці тернопільської округи продали свої голоси на користь владного урядового кандидата графа Пінінського (він був приятелем самого австрійського намісника графа Бадені). Відтак українці зрадили вперше свого найпопулярнішого в Галичині представника.

Навчена гірким досвідом 1895–го, Ольга Хорунжинська, дружина Франка, благала й відраджувала свого чоловіка кандидувати в 1897–му:

“— Ти подумай добре, Іванку. Благаю! Ти вже забув, як тебе продали і зрадили у Тернополі? Тебе пани знову не допустять! Адже ж можеш відмовитися. Скажи, що маєш хвору жінку і четверо дітей!
— Говориш, як дитина! — спокійно реагував на слова дружини чоловік. — Невже тільки маю про свою домівку дбати? Людина не може жити тільки сама для себе, мусить мати і суспільні обов’язки…”

Програвши знову на виборах до австрійського парламенту у Відні (владна адміністрація легко змогла примусити українців страхом, корупцією та іншими шахрайськими засобами програвати вибори, і Франко не зміг здобути посольського мандата, хоча симпатії виборців були на його боці), вічний революціонер почув таке «резюме» від своєї Ольги:

“— Чи не казала я тобі? Бачиш, скільки прикростей? Кандидатом ти був, а депутатом не будеш!
— А я не шкодую. Ніяка праця не пропадає даремно! — спокійно відповів поет. — Це ж була праця з народом. Це цвіт, який дасть плоди…”

Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувались у Влодзімежа Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко.

Але те, що тих «плодів» знову не буде під час третьої кандидації на посла від Тернопільської виборчої округи в 1898–му, добре відчував навіть син–семикласник тернопільського повітового лікаря Олександра Гладишовського. Він добре знав (адже не раз чув про це) «виборчий рецепт» перемоги свого батька, а заодно й тодішньої влади: поляки в таких суспільно–політичних умовах легенько куплять українців, адже українці продаються!!! За гроші, за землю, за посади, за горілку, за ковбасу. Тоді ж виникло таке поняття, як «хрум». «Хрум» вважався сильнішим за будь–які високі політичні ідеї…

Попри те Франко розуміві знав своїх рідних галичан, їхню долю, він говорив, що «для українського народу українська державність наповнена сутністю». Українському селянинові однаково, як вмирати з голоду, — від рук свого пана чи чужого. Йому абсолютно однаково, хто з нього буде «шкіру дерти» і податок знімати.

Саме галичани почали рішуче виступати проти ідеї української незалежності. Занадто добре і солодко жилося їм під рукою австрійського цісаря, який завжди вмів дати раду товкотнечі в українських і польських колах, умів тримати державу вкупі. В такій ситуації було дуже важко досягти могутнього прориву й поступу. Крім того, простим українцям ні на що було нарікати. В умовах Австро–Угорщини вони задовольняли свої найважливіші потреби, в тому числі й культурні: мали свою пресу, гімназії, свободу релігії, навіть національний театр. І, відповідно, їм було добре. Засоби масової інформації, які згодом прославилися своїми радикальними націоналістичними поглядами, тоді говорили і писали інше: навіщо взагалі ставити на чергу дня питання державності? Воно не на часі, «тата» Йосифа це може образити. А крім того, така боротьба потребує жертв. Будуть тюрми, репресії. Словом, краще так, як є.

У 1898–му свідома частина тернополян хотіла як віддячити Франкові за його титанічну працю, так і вибачитися за тих, несвідомих, кого купували поляки у попередні виборчі перегони.

Кожне передвиборче віче, де сильний дух Франка, того, «що тіло рве до бою», став «на прю», перетворювалося в справжнє свято. Франко з неймовірним успіхом сам об’їздив села і міста, де вів свою передвиборчу кампанію. Так було у Великому Глибочку, Чистилові, Денисові, Купчинцях, Пронятині. Кожне село мало свій місцевий комітет, зв’язаний з центром. З центру вчасно надходила інформація та потрібні інструкції. Скрізь по селах були добрі приятелі Каменяра, і він був певний, що вони допоможуть у виборчій боротьбі. Все йшло до того, що Франко мав би вийти переможцем. Не лише українці, а й дехто з поміркованих поляків уже наперед вітали його з успіхом. Проте з перевагою в 10 голосів виграв повітовий лікар…

Якщо першого разу Іван Франко досить гумористично подивився на свій неуспіх: «Один наслідок мала моя кандидатура, про який мені певно не снилося: обрання урядового кандидата коштувало йому 8–10 тисяч золотих. Найбільшу частину цієї суми забрали, розуміється, агенти. Вони повинні би прислати мені листа з подякою», то після третього каменярського лупання скали справедливо визнав: «Я половину галичан люблю, а половину — ненавиджу!!! Жорстокі наші часи! Так багато недовір’я, ненависти, антагонізмів намножилося серед людей».

Після продажності, підкупу, лицемірства, політичних амбіцій, зажерливості і третьої зради українців у Тернополі Іван Франко цілком зійшов з політичної арени.

Про Онищенко)

Тем временем в Бурятии

https://baikal-journal.ru/2022/06/29/sejchas-oni-nashi-bogi/

Смотрительница Кяхтинского кладбища в ярко-жёлтом платке и чёрной кофте с оранжевыми розами Елена Тахтаева похожа на рассказчицу из русских народных сказок. На кладбище Елена работает уже восемь лет: её устроил сюда настоятель местной церкви Олег Матвеев. До этого жила в женском монастыре. Тахтаева говорит, что даже в пандемию «народ не мёр, как сейчас». Она хорошо знает, где и когда похоронили каждого кяхтинского военного, погибшего в Украине.

«Первым Арутюняна привезли, ему 18 лет было всего, — перечисляет Тахтаева. — Такой бравенький мальчишка был, верующий. В храм ходил. Сейчас мать с отцом чуть ли не каждый день у него на могиле бывают. Потом пришёл Есипенко. Потом — Козубенко, Ступин, Громов, Фаршинёв, Агафонов. Потом — Дружинович и Шестаков».

Елена вспоминает, кто был в закрытом гробу, а кто — нет. «Громов закрытый был, Агафонов тоже, Фаршинёв, — перечисляет она. — Шестакову в морге голову маленько сделали. У Агафонова, говорят, руки-ноги целые были, только голова повреждённая. А про Фаршинёва рассказывать нельзя. Но там вообще такое было!» Помолчав секунду, Тахтаева добавляет: «Сгорел он».

Пустые «украинские» ящики лежат на земле около металлический оградки, к которой привязан козёл Яша. Яша запутался в верёвке и пытается освободиться. Он выбрасывает задние копыта, попадая то по оградке, то по ящикам. «Цыть, окаянный, — кричит на него Тахтаева и предупреждает журналистов ЛБ. — Вы осторожнее, боднуть может».

— А что будет с ящиками-то?
— Может, кого из безродных в них похоронят, — отвечает Тахтаева. — Или туберкулёзников (в Кяхтинском районе работает противотуберкулёзный диспансер — ЛБ). Вы не переживайте, всё пригодится. Я в это верую.

Недавние события с другой стороны

Факты. Количество вышиваты приблизительно такое же как и ваты классической, не учитывая лично обиженных. В меньшинстве.

 По постоянным подсчетам и опросам ситуация сейчас такая:

Некоторые вышиватники, с большой кармой сообщества и/или всереакторной, используют минусомет и плюсомет чтобы сделать некую видимость поддержки барыг среди нас.

В чем багет этих свидетелей реформ?

Раз в пару месяцев сносится пост, если не реже (дикие начальные времена хаоса в сообщества позади).

Был удален пост, о том что мы еще на шаг ближе к безвизу и трезвым людям - зрадофилам, стоит завидовать. Суть полностью передана.

Причин удаления было даже несколько.

1. Можно было снять тег по формату, новости, которую мы уже слышали еще в 2013, скоро безвиз, отлично. Некоторые новости выглядят как оксюморон или представляют другой интерес, но не этот баян.

2 Некто начал банить комментарии используя теги параллельных сообществ. Был забанен комментарий со смыслом, что безвиз хорошо, но денег то все равно у многих нету.

3. Сеператизм. Были добавлены теги сообщества, цель которого  "не для конкуренції перцю, а для його заміни.". Вот это бан и на долго. *

Как работает кухня в Перце?

Кроме выше забаненого, забаненых нету, вообще. Коллективное оценивавшие мнений, факты, дебаты и прочие элементы демократии постепенно изничтожили ватное мнение до минимума и вероятно переубедит еще больше людей до сих пор верующих что мы идем в Европу или что текущая некомпетентная власть просто отдаст власть, когда придет время, надо просто подождать... Это большая тема, которую стоило упомянуть для общей полноты конфликта, поэтому перейдем к заключению по сути:

Вывод. Плюрализм мнений в сообществе гарантирован, банхаммер применяется в исключительных случаях.