Сало з но

Сьогодні він прокинувсь рано, дивно, але гарному настрої і знов побіг в ту харчівню в селі. Оксана зустріла його посмішкою і жартома кинула, що якби їй попавсь такий чоловік, що бігтиме до неї і в лють, і в спеку, то вона неодмінно б вийшла занього заміж. Пєтя аж отетерів. Поснідав мовчки і знов повернувсь до машини.
Підняв водійське крісло, добув з-під нього потаємну скриньку, набив папіроску і поринув у небо.

Звідкись здалеку через плутанину стільникових мереж дружинин голос приніс новину, що вона подає на розлучення і більше нічого спільного з Пєтєю мати не хоче. Ця звістка примусила Пєтю повторити процедуру з водійським кріслом. "Ай, пофіг, другую найду, нормальную, а не такую злу стєрву, шо любить тільки дєньгі і свою плоскую сраку."
"Ех, какой всьо же благодатний край, - думав Пєтя, втягуючи в легені масла канабісу, - і йолочкі красівиє, і бандерівці еті хоть і сєрдітиє з віду, но хлопци нє злиє, ми б на іх мєстє всє фури уже б к єбєніматєрі сажглі, а еті нічо, наших водкой поят. Бесплатна!"
Кв-хвилі монотонно бурмотіли, що Родіна розпочала безпрецендентну кампанію по бомбардуванню якихось терористів за тисячі кілометрів від неї, Родіни тобто. "Хе-хе, шо ж ви піздітє-то столько, заибали уже пиздєть, кагда ви всє пєрєдохнітє?" - похнюплено усміхнувсь Пєтя і потягнувся знов до скриньки з казками.

Водітєль Петя сидів на пеньку трохи осторонь траси, дививсь задумливим поглядом на пролітаючі повз смерічки і лисуваті гори блискучі легковики. Робити було нічого, блокада тривала і водітєль грузовіка дививсь в далечінь, що мерехтіла в серпанку.
"Сонце какоє красівоє. Какой воздух."
- Е, дядьку, давай, збирай бесаги, тай іди домів помалу, усьо, кониць блокаді, наші ся штось договорили, казали вас одпущати, - розірвала Пєтіну ідилію бандерівська голова в балаклаві.

Пєтя подивсь на Рено, на полонину, на смирічок ген розмай, на сонце над Карпатами і сказав:
- А знаєтє што, хлопци, забірайтє машину, остаюсь я.
Бандерівська голова балаклаві заніміла з подиву і мовчки пропустила Пєтю, який посунув у село вже добре знаною стежкою.

- Так вот, Оксана, прішол я, как ви говорілі, готов я в жару і стужу, вихадітє за мєня замуж! - випалив з порогу Пєтя.
Оксана впустила тарелю з борщем на підлогу харчівні і сердито кинула:
- Йой, но але м би ти мацкаль!
Пєтя рвонув з голови засмальцьованого каптура і ляпнув ним об підлогу.
- Слава Україні! - рявкнув він.

******
Нись наша новинка бере інтервью у Петра, жителя нашого села, што щи до недавна був мацкальом, але типирь познав нірвану при помощі Оксани і став нашим челядником.
- Добрий день, Петя.
- Я вам не Пєтя, я Петро пак Іванович.
- Ніхуя собі, і як вам туй?
- Ви ся йобнули? А як може бути дома? Найліпше у світі!
- А які плани на будущой?
- Но тадь што, самі знаєте, што у нас в горах роботи мало, то буду може іти на зароботки, кажуть є ядна, де давуть фалаток земли і два раба.
- Но най помагат вам Бог, а што ви можете уповісти нашим читачам?
- Слава Україні!