Ну що москалику застряг

Родственники мобилизованных приехали в воинскую часть в Валуйки с требованием вернуть их близких с фронта

Более 20 родственников мобилизованных из Воронежской, Курской и Белгородской областей приехали к воинской части в приграничном городе Валуйки. Собравшиеся говорят, что их близкие идут от поселка Краснореченское Луганской области в сторону Валуек и требуют, чтобы представители части вывели их на территорию РФ. Между населенными пунктами — 149 километров.

Как сообщила одна из присутствующих корреспонденту «Вёрстки», эти мобилизованные ранее попали под артобстрел в районе села Макеевка. Сейчас с ними несколько раненых. По ее словам, речь идет о 159 выживших из четырех бригад. Все они прикреплены к «несуществующей» части 11097.

«Я готова их разорвать на части, — говорит собеседница «Вёрстки», жена одного из мобилизованных. — Они должны что-то сделать, они должны принять какое-то решение, они должны их оттуда забрать. Мы хотим, чтобы их забрали оттуда, потому что там много раненых».

При этом одна из родственниц заявила, что если им не помогут, то родственники готовы сами отправиться на передовую вызволять солдат.

К приехавшим родственникам вышел представитель военной части. Он попросил собрать списки всех мобилизованных с телефонными номерами их родственников.

«Пробьют комплектование, с утра мне отдают. В 9:30 мы встречаемся здесь, я уже у кадровика уточню дивизии, — сказал военнослужащий. — "ПП", как говорят номер части, я узнаю, к какой это дивизии, к какой армии имеет отношение и как к этому командованию выйти. Я же не отказываюсь вам помочь».

По словам жены одного из мобилизованных, собравшиеся родственники решили остаться на ночь у здания части.

До встречи с представителем части родственники мобилизованных пытались остановить машины, движущиеся в сторону границы. Они просили, чтобы водители автомобилей вывезли их близких.

https://t.me/svobodnieslova/905

Женщины с небольшим калымом тут?

СТАТТІ

Дата публікації:2022-04-08

Деокупація півночі Київщини відкрила наслідки звірств, які чинили російські солдати в Україні: вбивства, згвалтування, зруйновані та пограбовані будинки. Звичайне життя повернеться на ці території лише за кілька місяців, але загоюватися шрами від війни будуть роками.
Журналісти ТЕКСТІВ провели два дні зі спецпідрозділом поліції, побували в містечках та селах на північному заході від Києва, які були в окупації.

Колона швидко рухається по дорогах між невеликими населеними пунктами, в рації шипіння: “500 метрів, блокпост”.

На блокпости під'їжджаємо в обхід черги: швидка вмикає сирену, машина поліції попереду нескінченно сигналить, машини в колоні “на аварійках”.

Під’їжджаємо, називаємо пароль, у відповідь:
- Проїжджайте.
- За нами три машини і швидка”.
- Добре. — Боєць чи то територіальної оборони, чи поліцейський махає — можна їхати.

Між містечками їдемо дуже швидко, в голові колони - “цивільна” машина поліції, нашвидкоруч перероблена у службову. По автомобілю помітно, що водії (а поліцейські, з якими ми їздили, тиждень тому були і на “нулі”) експлуатують його нещадно. Певне, взнаки дається бойовий досвід і звичка рухатися так, щоб не потрапити під обстріл. Хоча нас запевнили, що зараз, якщо хтось із російських солдат ще й ховається в лісах, зараз сидять дуже тихо і вирішують: відразу здатись в полон чи віджати якусь автівку і, вдаючи цивільного, прорватись до кордону.

Чого дійсно варто остерігатися — це мін, розтяжок та снарядів, які не розірвалися. Працівники національної поліції та ДСНС цілодобово займаються розмінуванням територій. “Зараз все настільки ж заміновано, як і в Другу світову”, — ділиться з нами спецпризначенець, — “Ми ще десятиліття будемо знаходити міни та нерозірвані снаряди по лісах”. Особливо небезпечно повертатись у власні домівки та “блукати” по громадських спорудах. російські окупанти жили як у вже покинутих квартирах та будинках, так і виганяли мешканців з їхніх осель, а по відходу часто такі приміщення заміновували.

Поліцейські кажуть, що попри усі застереження люди самовільно повертаються до своїх домівок. Це треба робити в супроводі ДСНС чи поліцейських, бо, окрім купи бруду та сміття там можуть бути небезпечні сюрпризи. Також в будинках знаходять тіла загиблих.

Місцеві також часто навідуються до будинків, раніше окупованих російською армією, з метою знайти собі якихось трофеїв: підсумки, зброю, боєприпаси, залишених під час відступу. Часто, коли поліція перевіряє покинуті окупантами будинки, бачить, що там вже побували місцеві.

Про мародерство за два дні чергування ми чули не раз. В посиленому режимі працює поліція, працює територіальна оборона, але від мародерів це не завжди рятує. Селяни самоорганізовуються та виставляють караули, озброєні зазвичай мисливськими рушницями, або й голіруч, щоб охороняти покинуті будинки, магазини і громадські споруди. “Ми на другий день війни, коли росіяни ще не прийшли, всі продукти з магазину роздали місцевим. Ні зв’язку із Києвом, ні безпечної дороги до міста вже не було. В магазині залишався виключно алкоголь, його закрили. Але його пограбували вже після того, як росіяни пішли”.

Місцеві сказали, що у коттеджному містечку на околицях села Березівка, що трохи на північ від Житомирської траси, переховувались російські солдати. Поліцейські, з якими ми їхали, вирішили це перевірити.

-Окрім супроводу гуманітарної допомоги, ми виконуємо ще й звичайні поліцейські функції - перевіряємо заяви місцевих, - кажуть вони.

Містечко - зо два десятки будинків, розташованих по обидві сторони головної вулиці, в кожного своє подвір’я, гараж.

На центральній вулиці - жигулі із літерою “V”. Трапляються ще малолітражки із витягнутими акумуляторами. По всьому містечку розкидані речі, через напівпрочинені ворота та хвіртки у дворах видніються розкидані речі. Там бруд і сморід. На територію чи в будинки заходити заборонено - може бути заміновано. Та й не дуже хочеться вдиратися у чуже сплюндроване життя. “Живуть, як бомжі та помирають як бомжі” - говорять нам поліцейські, маючи на увазі армію РФ.

Наступного дня поліцейські супроводжували іноземних журналістів до Бородянки та навколишніх сіл. Комендантська година на звільнених від окупації територіях тривала до 7-го квітня, але багато людей, ледве дізнавшись про звільнення домівок від окупантів, вирушили додому, всупереч усім проханням влади, поліції та ДСНС зачекати. Тож багато часу ми провели у заторах. Цивільні малолітражки, седани і купе повзуть навіть по розбитих грунтових дорогах - люди хочуть побачити, чи вціліли їхні будинки.

Звична дорога до Бородянки зруйнована - на Варшавській трасі знищений міст через річку Здвиж, треба їхати об’їздними дорогами. Армія РФ окупувала Бородянку у перші дні війни, тож місцеві жителі провели більше місяця в окупації. Скільки там загиблих - досі невідомо, триває збір тіл та розбір завалів зруйнованих будинків. Але, як заявила генпрокурор Ірина Венедіктова, ситуація може бути ще гіршою, ніж у Бучі, де станом на 6 квітня було знайдено 320 тіл.

Посеред міста стоїть розбита колона ворожої військової техніки. За свідченнями мешканців Бородянки, багато транспорту спалили місцеві за допомогою коктейлів молотова.

З 29 багатоповерхових будинків на центральній вулиці повністю знищено 8, пошкоджено 21. Це чудово видно на відео із квадрокоптера

“Колона, яка зайшла в місто, обстрілювала будинки навколо, стріляли абсолютно навмання - залякували” - пояснив один із поліцейських. На багатоповерхівках помітні вигорілі вікна на рівні 5 - 7 поверхів: “якщо поцілити в середину такого будинку, при “владому” влучанні він “складається”, - каже мій співрозмовник.

За свідченнями військових та місцевих мешканців, в Бородянці також багато загиблих місцевих жителів, їхні тіла прибрали лише після того, як російська армія залишила місто.

В будинках, що не зазнали прямих ударів, - вибиті шибки та понівечені ударними хвилями фасади. В центрі немає жодної цілої і не розграбованої споруди.

Окупанти займали будинки мешканців та адмінбудівлі. У місцевому відділку поліції влаштували штаб, на подвір’ї - базу для ремонту авто.

Там і досі стоїть напів розібрана та розграбована російська мобільна автомобільна майстерня батальйонного рівня. Нічого цінного в ній не лишилось, чи то росіяни забрали чи наші військові собі взяли - невідомо.

Варто зауважити, що росіяни повсюди залишили бруд. У захоплених гаражах для ремонту техніки розкидане сміття, ганчір’я, російська військова форма. Неподалік стоїть покинутий бензовоз. Будівля поліції - вигоріла.

У приміщенні місцевого відділу держказначейства жили російські офіцери середньої ланки. В одній з кімнат влаштували щось схоже на пральню і місце для миття. Солдати зазвичай смітять там, де сплять і їдять, в туалет далеко не ходять - у сусіднє приміщення за стінкою - таку картину описували спецпризначенці, які першими проводили зачистки в Бучі.

А ще всюди багато викинутих протигазів - в Бучі їх були сотні. Це пояснюється тим, що сумки для протигазів дуже зручно використовувати для перенесення награбованого.

Белорусские журналисты, через знакомство в тиндер, поговорили с российскими военными в Беларуси

Когда меня назовут орком, я буду кричать "За орду"

Зеркало

Источник — Шепелин

Речь о бывших (как они пытаются всех убедить) россиянах, которые сейчас решили надеть самые белоснежные пальто, больше напоминающие белые прокурорские кители, чтобы самим быть обвинителями. Но как часто бывает, громче всех кричит «держи вора!» тот, кто сам что-то стащил и хочет перевести внимание на другого.

На этой неделе ко мне в ленту неоднократно пробирались высказывания заслуженного лизожопа московских градоначальников Айдера Муждабаева, теперь поставившего себе святую цель — везде выступать против россиян, выступающих против войны. Скрежещет зубами, мордор, орки, которые притворяются не_орками, ну понятно. Сейчас Муждабаев стал гражданином Украины — и пытается доказать там, что он больше украинец, чем сами украинцы. Судьба неофита тяжела и неказиста — тут тоже всё банально.

С украинцами, если мне что-то плохое пишут, я никогда не ругаюсь — их право думать и говорить, что хотят, быть злыми на всю планету и особенно — на жителей соседней страны, откуда летят ракеты. Поживите под бомбами, станьте беженцем, потеряйте родственников — посмотрю, как вы начнете слова подбирать.

А вот с говнососами, которые черт знает чем всю жизнь занимались, а теперь ищут скелеты в чужих шкафах, чтоб до их скелетов не добрались, можно и побеседовать.

В ленте попадаются злобные твиты экс-замглавы Московского Комсомольца, а теперь гражданина Украины Айдера Муждабаева. Он яростно борется против россиян, которые выступают против войны. И на всякий уж случай обзывает противников войны "крымнашистами". Имеет смысл добавить Муждабаеву немножко авторитетности, чтоб он вызывал у вас больше доверия в этом вопросе. Вот уж кто крымнашист со стажем!

Газета МК, где Муждабаев полтора десятка лет работал начальником – не что иное как средство чистки задницы прошлом мэру, Лужкову, и нынешнему – Собяше. Лужков был главным политиком в РФ до 14г., кто систематически требовал отобрать Крым у Украины, «иначе потомки этого не простят», поддерживал у соотечественников крымский ресентимент – обиду за потерю "нашего полуострова с базой флота и курортами". Делал он это, конечно же, и со страниц МК, когда президенты и премьеры РФ об этом и не заикались. Мало того, что Муждабаев был замглавного в газете, где вся эта прелесть печаталась, редактировалась им, но – вот везение! – на сайте МК осталась именная заметочка. Как Муждабаев хвостиком ездил за Лужковым в Крым и писал подобострастный текст, который чисто по случайности не озаглавлен "крымнаш".

И Муждабаев полтора десятилетия работал над тем, чтобы поддерживать в головах россиян навязчивую мысль, что Крым хорошо бы отобрать. Наверное, такое непросто вытеснить из головы, став гражданином Украины. Так что, боюсь, истерики с непроизвольным обзывательствами "крымнашистами" – не более чем неуклюжая попытка побороться с собственными комплексами.

Пожалуйста, будьте терпимее к человеку, чья личность разложилась, прошлое – стыдно, а сам он пытается стирать воспоминания с помощью взрывов истерик и отчаянным поиском врагов. И, пожалуйста, не уподобляйтесь ему – тем более, не становитесь плюющимся сгустком злобы.

Рассказали смешное уточнение к вольному рассказу лужковского крымнашиста Муждабаева о борьбе против россиян, которые против войны. В Вильнюсе на улице сейчас стоит копия ШИЗО Навального. На днях к нему подошли какие-то мужики, завернутые в украинские флаги, стали кричать: "ганьба-ганьба!". А там были украинские ребята, друзья волонтеров, стоявших у ШИЗО, они стали обращаться по-украински к мужикам в флагах, но... Выяснилось, что те не знают украинский. Одним из них оказался тот безумный кент-россиянин, уехавший из Петербрга, чтоб бороться с Шендеровичем в Европе, обливая его кетчупом. В общем, завёрнутые в флаги, услышав вопросы на украинском, помялись немножко, развернулись и ушли.

Спиздили фотку но не увидели что на ней бывший президент Украины Петр Порошенко