Израиль уничтожил место сборки иранских дронов в Сирии, — сообщает Сирийский центр наблюдения.
Сообщается, что прямым ракетным ударом Израиль разнёс военную логистику и оборудование, использовавшееся для сборки беспилотников иранского производства в районе военного аэропорта Димас.
Ночью было совещание. Путин на Урале. Бизнесменов созывают специально на совещания, чтобы никто не улетел в панике. Из аэропортов на частных бортах их не выпускают.
Заранее были найдены и пристреляны все укрепления со стороны Украины. Тактического плана не было. Цитирую: "у нас все было по ходу событий". Надеялись все взять за 1-4 дня.
Обсуждают финансовые потери. Война обходится в день в 20 млрд $. Путин лютует. Был уверен, что это будет лёгкая прогулка. Ракет мало. Хватит дня на 3-4 потолок. Их берегут. Оружия нет. Тульский завод и остальные 2 завода Ротенберга не могут выполнить заказы на оружие. Винтовки и пули. Физически. Оружия не хватает. Следующее оружие реально получить месяца через 3-4. И то!!! Нет сырья. Итого возможно и дольше.
Раньше поставки были из Словении в основном, Финляндии и Германии. Их сейчас заблокировали.
Обсудили, что если Украина выстоит 10 дней, то придётся садиться на стол переговоров. Потому что не хватает ни денег, ни оружия, ни ресурсов. Санкций особо не боятся.
Альфа, силы спец операций ещё с 18-го где-то под Киевом. Весь расчёт на то, что возьмут Киев и поставят своего ставленника. И типа не придётся тратить ни денег, ни военных, ни оружия.
Готовят провокацию по мирному населению. Атака детей, женщин. Чтобы посеять панику. Это их козырь.
Весь план - надежда на панику. И что сдадутся сами или Зеленский сбежит. Рассчитывают, что сдастся первый Харьков. И остальные города последуют его примеру, чтобы избежать кровопролития.
Проблемы в России с аэропортами. Нет беспилотников. Очень огорчены потерей колонны под Харьковом и 200 человек погибло. Потери с их стороны серьёзные.
Цитата: встретили ожесточённое сопротивление противника. Они в шоке.
Задача: выстоять 9 дней ещё. Убрать панику. Объяснить про ракеты, что это все для запугивания. Намерено бьют как попало и куда попало и "случайно" цепляют жилые дома. Чтобы создать эффект массовости
Эта тема уже была обсосана несколько раз на реакторе, но конкретно этого текста я ещё здесь не видел. К тому же на русский его перевели буквально вчера. Подымает весьма интересную перспективу на предположительные причины нынешнего состояния российськой армии. https://telegra.ph/Pochemu-Rossiya-proigraet-ehtu-vojnu-03-04
Міни, сміття, лігва орків. Два дні із підрозділом поліції у Бородянці та навколишніх селах
СТАТТІ
₴Денис Губашов
Дата публікації:2022-04-08
Деокупація півночі Київщини відкрила наслідки звірств, які чинили російські солдати в Україні: вбивства, згвалтування, зруйновані та пограбовані будинки. Звичайне життя повернеться на ці території лише за кілька місяців, але загоюватися шрами від війни будуть роками. Журналісти ТЕКСТІВ провели два дні зі спецпідрозділом поліції, побували в містечках та селах на північному заході від Києва, які були в окупації.
“Заміновано, як у Другу світову”
Колона швидко рухається по дорогах між невеликими населеними пунктами, в рації шипіння: “500 метрів, блокпост”.
На блокпости під'їжджаємо в обхід черги: швидка вмикає сирену, машина поліції попереду нескінченно сигналить, машини в колоні “на аварійках”.
Під’їжджаємо, називаємо пароль, у відповідь: - Проїжджайте. - За нами три машини і швидка”. - Добре. — Боєць чи то територіальної оборони, чи поліцейський махає — можна їхати.
Між містечками їдемо дуже швидко, в голові колони - “цивільна” машина поліції, нашвидкоруч перероблена у службову. По автомобілю помітно, що водії (а поліцейські, з якими ми їздили, тиждень тому були і на “нулі”) експлуатують його нещадно. Певне, взнаки дається бойовий досвід і звичка рухатися так, щоб не потрапити під обстріл. Хоча нас запевнили, що зараз, якщо хтось із російських солдат ще й ховається в лісах, зараз сидять дуже тихо і вирішують: відразу здатись в полон чи віджати якусь автівку і, вдаючи цивільного, прорватись до кордону.
Чого дійсно варто остерігатися — це мін, розтяжок та снарядів, які не розірвалися. Працівники національної поліції та ДСНС цілодобово займаються розмінуванням територій. “Зараз все настільки ж заміновано, як і в Другу світову”, — ділиться з нами спецпризначенець, — “Ми ще десятиліття будемо знаходити міни та нерозірвані снаряди по лісах”. Особливо небезпечно повертатись у власні домівки та “блукати” по громадських спорудах. російські окупанти жили як у вже покинутих квартирах та будинках, так і виганяли мешканців з їхніх осель, а по відходу часто такі приміщення заміновували.
Поліцейські кажуть, що попри усі застереження люди самовільно повертаються до своїх домівок. Це треба робити в супроводі ДСНС чи поліцейських, бо, окрім купи бруду та сміття там можуть бути небезпечні сюрпризи. Також в будинках знаходять тіла загиблих.
Місцеві також часто навідуються до будинків, раніше окупованих російською армією, з метою знайти собі якихось трофеїв: підсумки, зброю, боєприпаси, залишених під час відступу. Часто, коли поліція перевіряє покинуті окупантами будинки, бачить, що там вже побували місцеві.
Мародерів не лякає ні поліція, ні тероборона
Про мародерство за два дні чергування ми чули не раз. В посиленому режимі працює поліція, працює територіальна оборона, але від мародерів це не завжди рятує. Селяни самоорганізовуються та виставляють караули, озброєні зазвичай мисливськими рушницями, або й голіруч, щоб охороняти покинуті будинки, магазини і громадські споруди. “Ми на другий день війни, коли росіяни ще не прийшли, всі продукти з магазину роздали місцевим. Ні зв’язку із Києвом, ні безпечної дороги до міста вже не було. В магазині залишався виключно алкоголь, його закрили. Але його пограбували вже після того, як росіяни пішли”.
Пограбоване котеджне містечко
Місцеві сказали, що у коттеджному містечку на околицях села Березівка, що трохи на північ від Житомирської траси, переховувались російські солдати. Поліцейські, з якими ми їхали, вирішили це перевірити.
-Окрім супроводу гуманітарної допомоги, ми виконуємо ще й звичайні поліцейські функції - перевіряємо заяви місцевих, - кажуть вони.
Містечко - зо два десятки будинків, розташованих по обидві сторони головної вулиці, в кожного своє подвір’я, гараж.
На центральній вулиці - жигулі із літерою “V”. Трапляються ще малолітражки із витягнутими акумуляторами. По всьому містечку розкидані речі, через напівпрочинені ворота та хвіртки у дворах видніються розкидані речі. Там бруд і сморід. На територію чи в будинки заходити заборонено - може бути заміновано. Та й не дуже хочеться вдиратися у чуже сплюндроване життя. “Живуть, як бомжі та помирають як бомжі” - говорять нам поліцейські, маючи на увазі армію РФ.
Знищена Бородянка
Наступного дня поліцейські супроводжували іноземних журналістів до Бородянки та навколишніх сіл. Комендантська година на звільнених від окупації територіях тривала до 7-го квітня, але багато людей, ледве дізнавшись про звільнення домівок від окупантів, вирушили додому, всупереч усім проханням влади, поліції та ДСНС зачекати. Тож багато часу ми провели у заторах. Цивільні малолітражки, седани і купе повзуть навіть по розбитих грунтових дорогах - люди хочуть побачити, чи вціліли їхні будинки.
Звична дорога до Бородянки зруйнована - на Варшавській трасі знищений міст через річку Здвиж, треба їхати об’їздними дорогами. Армія РФ окупувала Бородянку у перші дні війни, тож місцеві жителі провели більше місяця в окупації. Скільки там загиблих - досі невідомо, триває збір тіл та розбір завалів зруйнованих будинків. Але, як заявила генпрокурор Ірина Венедіктова, ситуація може бути ще гіршою, ніж у Бучі, де станом на 6 квітня було знайдено 320 тіл.
Посеред міста стоїть розбита колона ворожої військової техніки. За свідченнями мешканців Бородянки, багато транспорту спалили місцеві за допомогою коктейлів молотова.
Середмістя повністю зруйноване. В Бородянці небагато багатоповерхових будинків вздовж головної вулиці. Майже всі зруйновані або пошкоджені. Кілька зазнали прямого бомбового авіаудару. Місцеві кажуть, що літак пролетів над містом, а потім повернувся і скинув бомби ФАБ-250 або ФАБ-500 - некеровані боєприпаси, використання яких заборонено у місцях проживання цивільних осіб. Такі страшні руйнування спричинені тим, що бомби пробили дах та кілька перекриттів і розірвались всередині будинку. Фото цих будинків вже облетіли всі світові медіа
З 29 багатоповерхових будинків на центральній вулиці повністю знищено 8, пошкоджено 21. Це чудово видно на відео із квадрокоптера
“Колона, яка зайшла в місто, обстрілювала будинки навколо, стріляли абсолютно навмання - залякували” - пояснив один із поліцейських. На багатоповерхівках помітні вигорілі вікна на рівні 5 - 7 поверхів: “якщо поцілити в середину такого будинку, при “владому” влучанні він “складається”, - каже мій співрозмовник.
За свідченнями військових та місцевих мешканців, в Бородянці також багато загиблих місцевих жителів, їхні тіла прибрали лише після того, як російська армія залишила місто.
В будинках, що не зазнали прямих ударів, - вибиті шибки та понівечені ударними хвилями фасади. В центрі немає жодної цілої і не розграбованої споруди.
Жодної цілої споруди
Окупанти займали будинки мешканців та адмінбудівлі. У місцевому відділку поліції влаштували штаб, на подвір’ї - базу для ремонту авто.
Там і досі стоїть напів розібрана та розграбована російська мобільна автомобільна майстерня батальйонного рівня. Нічого цінного в ній не лишилось, чи то росіяни забрали чи наші військові собі взяли - невідомо.
Варто зауважити, що росіяни повсюди залишили бруд. У захоплених гаражах для ремонту техніки розкидане сміття, ганчір’я, російська військова форма. Неподалік стоїть покинутий бензовоз. Будівля поліції - вигоріла.
У приміщенні місцевого відділу держказначейства жили російські офіцери середньої ланки. В одній з кімнат влаштували щось схоже на пральню і місце для миття. Солдати зазвичай смітять там, де сплять і їдять, в туалет далеко не ходять - у сусіднє приміщення за стінкою - таку картину описували спецпризначенці, які першими проводили зачистки в Бучі.
В сумках для протигазів везли награбоване
А ще всюди багато викинутих протигазів - в Бучі їх були сотні. Це пояснюється тим, що сумки для протигазів дуже зручно використовувати для перенесення награбованого.
Длиннотекст, и многим наверняка не понравится. Но лучше прочитать
Прошла неделя с начала вторжения РФ в Украину. В предыдущем посте я нелицеприятно высказался о стратегических успехах (которых нет) украинской стороны, качестве их командования, и неожиданно получил много откликов в личку от украинцев, которые благодарят за попытку объективно оценить состояние дел в стране и вооруженных силах. Многие считают, что в тяжелый момент людям нужна правда, какой бы страшной она ни была, а киевские власти привычно врут, причем врут в расчете на идиотов. Это только демотивирует граждан защищать страну. Честно, даже не ожидал такой реакции. Дякую, друзі. Буду робити огляди, орієнтуючись в першу чергу на українську аудиторію. Москалям я вже все сказав тут.
Для начала хочу разъяснить вопрос, в котором имею основания считать себя компетентным – о пропаганде. В Информационную эпоху когнитивные технологии приобрели колоссальное значение, в некоторых случаях они решают исход войны. Вот только украинские военные пропагандоны понятия не имеют даже об азах этого сложного дела, выстроенного на очень тонких расчетах. Они мыслят примитивно: надо поддерживать боевой дух армии и давать побольше позитива населению. Если фейк взбодрит людей – будем лепить больше жирных фейков. Это фатальная ошибка! Представьте себе солдат, которые потерпели поражение. Понеся большие потери, отступают, оставляя врагу очередной городок. И при этом слушают пропаганду, надрывно визжащую о том, что атака интервентов отбита, враг потерял сотни убитыми и тысячи сдавшимися в плен, сожжены миллионы вражеских танков а сбитые самолеты врага вообще невозможно сосчитать.
Что должны подумать бойцы, которые хорошо понимают, что никакой перемогой на их участке фронта даже не пахнет? Они начинают рассуждать примерно так: если нас побили, а власть врет, что дела на передовой обстоят блестяще, или скрывает реальное положение дел, увлеченно подсчитывая потери интервентов, то значит она врет, говоря о победах и на других фронтах. То есть мы везде терпим разгром. Логично же!
Это деморализует, подрывает веру в командование и в конечном счете лишает бойцов воли к сопротивлению. Но дух гражданского населения таким враньем и манипуляциями можно поддерживать? Да, конечно. Но лишь до тех пор, пока люди не начинают сталкиваться с реальностью. И когда расхождение между розовыми ожиданиями скорой перемоги и реальностью достигает критического уровня, любая, даже локальная военная катастрофа может стать триггером психологического слома общества.
В нацистской Германии этот надлом произошел в 1943 году после осознания масштабов сталинградской катастрофы, где в котле бесславно сгинуло 300 тысяч солдат рейха. Потери в масштабах той войны не выглядят ужасными. К тому времени в Германию с Восточного фронта пришло уже порядка миллиона похоронок. Но есть нюанс: потери воспринимались как плата за победу, а вера в непобедимость германской армии была абсолютной. Теперь же была заплачена колоссальная цена за… поражение от каких-то там унтерменшей. Более того, перелом в общественном мнении произошел во всем мире.
Нацистская пропаганда до последнего трубила о блестящих победах германского оружия, о том, что враг падет со дня на день. Даже когда Сталинград был окружен, это подавалось, как хорошая новость: мол, крепость Сталинград – это утес, о который разобьются волны большевистских орд. И потому разгром ранее непобедимого вермахта стал шоком для населения Германии. Ведь пропаганда вбила в головы немцам, что победить сверхчеловеков, во главе которых стоит богоподобный фюрер, совершенно невозможно. Вот этот разрыв между ожиданиями и реальностью, которую никакая промывка мозгов уже не могла залакировать, и стал причиной надлома немцев. Утрата веры в победу, в правоту своего дела – первый предвестник неизбежного краха.
Да, на войсках Сталинградская катастрофа сказалась не так сильно. Хотя бы потому, что солдаты оценивали ситуацию на фронте не по геббельсовским агиткам, а по тому, что видели своими глазами, а потому особых иллюзий не испытывали. Но для них после погрома армии Паулюса возросшая сила советских войск стала неоспоримым фактом. К тому же общество и армия живут не в разных вселенных. По мобилизации в войска поступали все более молодые, все хуже обученные и менее мотивированные солдаты. И через полтора года в победу уже никто не верил, многие были озабочены в первую очередь спасением своей шкуры.
В то же время для советского народа и РККА, которая в первые полгода войны потеряла в котлах 1,5 миллиона солдат, эти потери не стали причиной психологического надлома. Потому что пропаганда работал очень грамотно. Никакого пи…дежа о победах! Она не пыталась создавать завышенных ожиданий, не назначала дату штурма Берлина. Пропаганда носила не подбадривающе-терапевтический, а мобилизационный характер: «Вставай, страна огромная, вставай на СМЕРТНЫЙ БОЙ…». «Убей немца!», «Пусть земля горит под ногами оккупантов!», «За ценой не постоим!», и все такое прочее. А весь предвоенный залихватский агитматериал про «малой кровью, могучим ударом» был выброшен на помойку в первый же день войны. Идущие на фронт 18-летние мальчишки не обещали подругам вернуться с орденами к новогодней елке. Не было никаких иллюзий по поводу скорой и легкой победы, и поэтому самые тяжелые потери и поражения воспринимались как повод для мести, а не причину поскорее сдаться или дезертировать.
Ребрендинг "Красного креста" и его отплытие вслед за кораблем
Анонимный мариуполец поделился историей о том, как он пытался добиться помощи для родного города от Красного Креста. Украинец смог провести переговоры с руководством миссии КК в Украине, которые оказались безрезультатными.
Мариуполец решил действовать в качестве частной персоны — такой статус давал больше возможностей. Он получил одобрение в Офисе президента, где также обсудил вопросы, которые нужно поднять на встрече.
Украинцец сначала добрался в Женеву, где расположен главный офис Красного Креста. Оттуда его направили в Будапешт на встречу с руководителем миссии КК в Украине. Спустя четыре дня после получения мариупольцем письма Красный Крест покинул Мариуполь.
Ранее стало известно, что Украина — это самая крупная операция организации. Для помощи Украине КК получила бюджет в размере $267 миллионов. Но 25 марта, КК объявила об открытии представительства в Ростове-на-Дону. Это решение было принято, несмотря на заявления украинских властей о принудительной депортации украинских граждан в РФ и Беларусь.
Так что Красный крест сгнил. Нах уродцев!
Кстати: Президент Международного комитета Красного Креста Петер Маурер приехал в Москву для обсуждения войны в Украине. Опубликованные фотографии встречи его с главой МИД Сергеем Лавровым вызвали возмущение в сети. Руководитель организации, которую и так обвиняют в непринципиальном отношении к диктаторским режимам, выглядел на них слишком довольным и восхищенным своим собеседником.
Организация Красного Креста имеет свою скандальную историю и в Беларуси. Ее члены регулярно участвовали в фальсификации выборов в Беларуси. Сейчас белорусским представительством КК руководит Дмитрий Шевцов, возглавлявший Минскую городскую избирательную комиссию по выборам президента, редкостное ********.
Отличный комментарий!