Сказка про Путина-творца, Едем и польськое яблоко (Bajka o twórcy Putinie, Edenie i polskim jabł / песочница политоты :: Польша :: политика (политические новости, шутки и мемы) :: Яблоки :: страны

    Сказка про Путина-творца, Едем и польськое яблоко (Bajka o twórcy Putinie, Edenie i polskim jabłku)

Текст на украинском, кто хочет, гугл транслейт  в помощь:

Давним-давно, коли не було ще ані Твіттера, ані Фейсбука жили кацапи в саду Едемському. Звали кацапів як і годиться Іван-дурак та Мар’я-чарівниця. Жили вони горя не знали, бо не розуміли ще, де добро, а де зло через малолітство та відсутність початкової освіти, безсоромно ходили по Едему з голими дупами і харчувалися чим Бог пошле.

А за бога Іван та Мар’я мали собі Путіна – творця Світу, правда лише російського. Господь-Путін був суворий, але справедливий, і дав він дітям своїм-кацапам божії настанови:

- Живіть тут в Едемі, діти мої, пийте горілки скільки влізе, їжте всякі плоди, що на деревах, – ріпу, капусту, горох, квасолю…

- А банани єсть? – обережно запитався Іван.

- Дурний ти, Ваню, їй-Богу, ну звідки в наших помірних широтах банани. Це ж русcкій мір, тут Русью пахне… - поетично відповів Господь-Путін, заліпивши Івану смачного ляпаса.

- А… - почухав першокацап потилицю, - я думав то лайном тхне…

- Це метан, сину мій, а не лайно, природний газ, головне багатство русского міра, - відповів Господь-Путін, зацідивши Ванюші ще разочок для профілактики. Бо дуже не любив Господь-Путін, коли ставлять неузгоджені з його прес-службою питання.

- Так от, діти-мої, - продовжив Путін. – Даю вам свої заповіді: мужеложством не займайтесь, бо огидно це Господу Вашому.

- Яке мужеложство, Господи? - знову здивувався Іван-дурак. – Крім мене, чоловіків-то і нема.

- А я тобі хто? Баба шолі? – роздратовано відповів Путін і одразу злякався, на що напоумив нерозумного Івана.

- Сала не їжте, нечисте воно для вас, бо як з’їсте, то обернетесь на укроп, трусів мереживних не носіть перед лицем моїм, - продовжив Путін свої настанови. – І найперша моя заповідь – не їжте плодів з польської яблуні, бо смертю лютою помрете.

Сказавши це, пішов Путін створювати «Газпром» і залишив Івана та Мар’ю господарювати в саді Едемському.

А серед звірів, що жили в раю, найхитрішим був змій на ім’я Збишек. Він створений Господом-Путіним російський світ недолюблював, бо через анатомічні особливості міг проповзати під колючим дротом, яким був обнесений Едем, і відвідувати інші сади.

- Чи справді Господь-Путін велів вам не їсти з польської яблуні? – підступно запитав Збишек в Мар’ї, коли та складала черговий псалом-частушку во славу Господа-Путіна.

- Славься Путін вєлічавий,
В руском мірє всьо ніштяк!
Нєту большєго блаженства,
Чєм жрать рєпу натощак!, - співала Мар’я, коли почула питання змія. Вона знітилася, бо не звикла ні до яких питань, але Ванюша вже давно хропів п’яний під берізкою, і сховатися за його широкою спиною не було ніякої можливості, тому довелося відповідати самій:

- Угу, - сказала вона, - Господь наш Путін сказав, що єслі з’їмо, чи даже доторкньомся до польських яблук одразу помрьом лютой смертю.  

- Брехня, - впевнено заявив змій. – Не помрете ви, а станете самі як Путін, бо знатимете, що добро, а що зло.

- Тю, а нафіга мінє ото добро і зло, рєпи завалісь, водка рєкой тече, частушкі опять же на досугє пою. А Путін на Різдво обіщав балалайку змайструвать для увєсєлєнія. І воще, єслі сам Путін сказав ніззя, значить ніззя. Ізиді іскусітєль бєсовской, - відповіла Мар’я.

«Отже ж дурепа», - подумав Збишек, але вирішив бути наполегливим. - Яблуко ж в сто разів смачніше за ріпу…

- Правда? А целюліту од них не буде? – засумнівалася жінка, бо яблуко дійсно виглядало апетитно, на відміну від остогидлої ріпи.

- Ніякого целюліту, натурпродукт! Клянуся Путіним! - запевнив змій і для переконливості перехрестився хвостом.

«А чого б і не спробувать, може і правда вкусне, тєм болєє, шо Путін «Газпромом» зайнятий і нічого не взнає», - подумала Мар’я і рішуче відкусила пів'яблука.

Неперевершений смак забороненого фрукта вдарив Мар’яні в голову сильніше, ніж горілка. Миттєво і хвацько вона здерлася на яблуню, позривала усі плоди та радісно побігла будити п’яного Івана, щоб і він зміг оцінити вишуканий смак продукції польського агропрому…

Коли знесилений, але задоволений Путін, насвистуючи «Камарінскую», повертався до Едему після праведних трудів з облаштування «Газпрому» в його всевідающій мозок закралися певні підозри. Іван та Мар’я сплели собі з берести мережевні труси і ходили навколо польської яблуні з транспарантами: «Трєбуєм яблук і бананів!», «Дайош більше фруктів хороших і разних!», «Труси не розкіш, а жорстка необхідність!».

Але особливо Господу не сподобався плакат «ПТН ПНХ». Він не розумів, що це означає, але щось йому підказувало, що це щось дуже малоприємне і стосується його особисто. «Наїлися яблук і Майдан, суки, влаштували. Треба було швидше ОМОН-Херувіма створювати», - здогадався розгніваний Господь.

 - Розгнівали ви мене, діти мої, осєрчал Господь ваш, - розпочав Путін свою гнівну промову, але Мар’я швидко перевела стрілки.

- То все Збишек, змій гейропейський, - сказала вона. – Він нас спокусив, ми польських яблук нажерлися - от і захотілося свободи і хорошого життя.

- А ти, Іване, чому жінки не зупинив? – звернувся Господь до чоловіка.

- Та я п’яний спав, - виправдовувався Іван.

- За те, що порушили ви заповіді мої покараю вас. Не їсти вам більше ані яблук, ані бананів, ані навіть ріпи російської. Будете тепер жерти одні щі, і горілку самим доведеться гнати з чого прийдеться.

- Тільки не це! – змолився Іван, але було пізно. Розгніваний Путін своїм могутнім копняком викинув першокацапів з Едему. І полетіли вони аж у самий Сибір, де й почали жити. Вдень добували вони для Господа корисні копалини, а вночі співали сумних протяжних пісень та вимолювали у Господа прощення, щоб повернутися до райського Едему, де вдосталь ріпи і горілки.