Интересный фрагмент из воспоминаний Александра Мицюка, уроженца Бахмутского уезда, министра внутренних дел УНР в 1918-1919, о том, как происходила русификация Донбасса. "І я, беручи взірець зо свого начальства, перестав признаватися до хохлів, став удавати людину, що не "пам'ятає родства", і балакати тільки "по-русски". Те ставало зчасом з усіма "хахлами", що назавжди лишалися в "шахтьорах", пролетаризувалися, пірвавши з сільським господарством. Так з "Донбаса" витворювалася "вандея" чи "ульстер" (Ulster. – Ред.) для України...
Русифікація відсепаровувала дітей від батьків. Мені відомо багато випадків, що коли напр. до дрібних службовців на залізниці приходили їх батьки з далеких українських сіл, у свитинах, брилях, з ціпками в руках а з торбинками за плечима, то сини — "пани" ухилялися від побачень, не признавалися до рідних батьків, ховалися...
І я одного разу, — вже перед закінченням лісової школи, якось приїздив додому, — звичайно в цяцькованій уніформі, що нею я так гордився. Як від'їздив, то на залізничній станції, взявши квітка, увійшов до чекальні першої кляси й гордо розташувався в кріслі. Тим часом мій рідний дідусь, у селянській одежі з'явився на платформі (пероні) станції, шукаючи мене — його Сашуню (він так все мене пестливо звав) щоб попрощатися. Я бачив його, як він ходив попід вікнами станції, але удавав, що його не помічаю. Тим часом налетів потяг і за хвилину я так... і від'їхав... не попрощавшись зо своїм дідусем — "хохлом"...". https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/05/24/161367/

Давайте не будем обманываться, проблема не в путлере, раша всегда такой была, почитайте хот бы Пушкина «Бородинская годовщина» или «Клеветникам россии», это ж копирка на то что сейчас говорит МИД и пропаганда, просто некоторые россияне увидели что такое цивилизация и что можно иначе, но вы исключение для страны.

Не в обиду, просто вспомнилось