Поздорову, чоловіче. Повністю погоджусь з тим, що за ці пів року дуже багато чого й у самому собі помітив. В кінці минулого року розвод, запой довжиною в 2 місяці, трохи став братись за голову ближче до 20-их чисел лютого. А потім почалось і якось одним махом перевернуло все в голові. Що важливо, що херня, чому жаліти себе то херня, як я сильно люблю своїх близьких і на що піду для їх безпеки. Коли відправляв маму потягом подалі з Києва, а сам лишався волонтерити, будучи записаним в резерв ТРО, з повною готовністю або недопустисти всіма силами те лайно в моє місто або лягти. І досі весь вільний час від роботи це або волонтерка, або допомога вуличним тваринам, або вдосконалення своїх особистих навичок (ФІЗО, тир, мед справа), бо розумію, що рано чи піздно і в мені будет необхідність і призовуть, бухати або якимось іншим варіком провтикувати свій час нема ні бажання, ні зайвих грошей, все йде на справу або на дуже скромні особисті потреби.
Хз, чому вирішив це написати, може просто давно сиділо, а тут не найгірше місце для цього. Тобі бажаю військової вдачі, все буде Україна, якось відсвяткуємо нашу перемогу!
Прям процитировал мои последние пол года до войны... Сейчас на алкашку времени и желания нет, работа, волонтерка, переживания за близких. Хотя, помимо мамы наверное, так же как у тебя, по сути никого и нет. Держись мужик, привет с Киева.
Так и было, на самом деле, а уж сейчас, спустя 2 месяца подготовки... Разбомбить Киев можно, а вот взять - нет (либо нужные такие сумасшедшие ресурсы, что забей).
Хз, чому вирішив це написати, може просто давно сиділо, а тут не найгірше місце для цього. Тобі бажаю військової вдачі, все буде Україна, якось відсвяткуємо нашу перемогу!