Нет, просто они готовы скорее сдохнуть, чем ослушаться приказа командования. И это показывает не то, насколько они преданные солдаты. Это показывает, насколько они безвольные рабы. Ещё и дебилы, к тому же.
Не, ребят, вы как хотите, можете меня минусами хоть в жопу загнать, но таких "прогнозов" мне не надо - мне и моим родным и близким из Киева валить некуда, а подыхать в стиле Сары Коннор на детской площадке (кто понял отсылку - молодцы) совсем не в прикол. Я не говорю, что такой вариант невозможен, сам такой вариант рассматривал, но человек, как я понимаю, говорит это "на серьёзных щщах". Если инфа - сотка, то может есть хоть какой-то шанс, что наши эту ракету/бомбу собьют на подлёте???
Мовою оригіналу: "Ми приїхали в це село і почали займати оборону... хлопці потрохі копати почали.. не окоп, канєшно, а таке, щоб можна було впасти туди під час обстрілу... я не знаю, скільки хвилин пройшло, но я тупо о@уїв від того, що побачив... знаєш, коли у людей городи починаються, всі прив'язують на вєлік до рами лопати і пі@дують шось сажать... оце була така сама картіна, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село... чоловіки, жінки, всі... пригнали і дивляться на мене... ну, типу, командуй! кажуть, синку, де копать?... у мене відібрало мову... стою, як телепень, дивлюсь... вони бігом відкручують свої лопати від вєліків... я зібрався з духом, кажу, не треба нічого, красно дякую, ми самі впораємось! но того вже ніхто не чув... лопати пішли в хід...
за кілька днів суне на нас колона ка@апської техніки... у мене необстріляні молоді пацани кричать, танкі пі@дують... тут розвертаюсь, до нас народ із села хмарою валить і кричить, хлопці, танки ка@апські пі@дують, шо дєлать??? кажіть, як помагать???... на мене наче відро води крижаної вивернули... дивлюсь на це і плачу... валую їм, бігом назад... ану, по хатам!!!! та ніхто й не думає.... кричу знов, по хатам, б@дь... бєзнадьога, Жень... пруть з голими руками! я малих свої пару смикнув, кажу розверніть бігом їх додому! підбігає до мене мужик, 73 роки і каже, синку, дай гранату... я все життя комунальником пропрацював і знаю, як комунікації під ліс ідуть... зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину і назад в трубу... клянусь, я чуть не здурів з цих людей...
бій цілий день... арта крайню вулицю накрила... 25 хат горять, но, слава богу, всі живі... ми ж цю техніку довбемо... вони поняли, що не прорвуться, давай пробувать на нас з флангів.. палим їхні танкі, бехі, все що бачимо.... розлітаються їхні т-90... малі хлопці мої спрацювались, крошать... під вечір інтенсивність падає... отходять скоти... малі мої кажуть, може отдохнем?... я собі думаю, потомились хлопці, отпускаю... дивлюсь, скидають броню, кидають зброю і пі@дуть бігом місцевим хати тушить... я знов плачу... не можу на це дивиться і сам біжу помагать...
"Ми приїхали в це село і почали займати оборону... хлопці потрохі копати почали.. не окоп, канєшно, а таке, щоб можна було впасти туди під час обстрілу... я не знаю, скільки хвилин пройшло, но я тупо о@уїв від того, що побачив... знаєш, коли у людей городи починаються, всі прив'язують на вєлік до рами лопати і пі@дують шось сажать... оце була така сама картіна, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село... чоловіки, жінки, всі... пригнали і дивляться на мене... ну, типу, командуй! кажуть, синку, де копать?... у мене відібрало мову... стою, як телепень, дивлюсь... вони бігом відкручують свої лопати від вєліків... я зібрався з духом, кажу, не треба нічого, красно дякую, ми самі впораємось! но того вже ніхто не чув... лопати пішли в хід...
за кілька днів суне на нас колона ка@апської техніки... у мене необстріляні молоді пацани кричать, танкі пі@дують... тут розвертаюсь, до нас народ із села хмарою валить і кричить, хлопці, танки ка@апські пі@дують, шо дєлать??? кажіть, як помагать???... на мене наче відро води крижаної вивернули... дивлюсь на це і плачу... валую їм, бігом назад... ану, по хатам!!!! та ніхто й не думає.... кричу знов, по хатам, б@дь... бєзнадьога, Жень... пруть з голими руками! я малих свої пару смикнув, кажу розверніть бігом їх додому! підбігає до мене мужик, 73 роки і каже, синку, дай гранату... я все життя комунальником пропрацював і знаю, як комунікації під ліс ідуть... зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину і назад в трубу... клянусь, я чуть не здурів з цих людей...
бій цілий день... арта крайню вулицю накрила... 25 хат горять, но, слава богу, всі живі... ми ж цю техніку довбемо... вони поняли, що не прорвуться, давай пробувать на нас з флангів.. палим їхні танкі, бехі, все що бачимо.... розлітаються їхні т-90... малі хлопці мої спрацювались, крошать... під вечір інтенсивність падає... отходять скоти... малі мої кажуть, може отдохнем?... я собі думаю, потомились хлопці, отпускаю... дивлюсь, скидають броню, кидають зброю і пі@дуть бігом місцевим хати тушить... я знов плачу... не можу на це дивиться і сам біжу помагать...